Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

Рай перевів здивований погляд на Хелін і застиг на місці, його розгубленість майже відчувалася в повітрі.

— Кхм, перепрошую... Вітаю, Господиню Світу Мертвих, — низько вклонився він і, все ще приголомшений, оглядаючи Зимовий Сад, сів поруч зі мною. — У тебе все гаразд?

Я кивнула на знак згоди й налила в матеріалізовану чашку духмяного чаю.

— Ти знаєш, чому моє дитя сьогодні прийшло до мене? — запитала боженька, пильно дивлячись на Раяна.

Я ледь помітно усміхнулася, але швидко сховала усмішку за чашкою. Знаючи Хелін, зараз розпочнеться "божественна" драматична вистава.

— Ні, — серйозно відповів він, зібравшись із думками.

— Вона прийшла просити про твоє прокляття.

Я кинула на неї невдоволений погляд. Хто просив це озвучувати вголос? Рай перевів на мене здивований погляд, і я лише знизала плечима. Він справді вважав, що я могла б учинити інакше?

— Ти розумієш, що це була дурість, і вся відповідальність за те, що сталося, лежить на тобі? — спитала Хелін, відкинувшись на спинку крісла.

Чоловік ствердно кивнув.

— Добре. Тоді у мене є для тебе пропозиція. Моїй дівчинці потрібен захисник у вашому вимірі, — сказала вона, і я перевела здивований погляд на неї. — Ритуал Матримоніум, і я зніму прокляття.

Ми ошелешено переглянулися. Такого повороту подій я точно не очікувала. Затверджений богами найнадійніший союз. Оце так…

— У нас є час подумати? — насупившись, уточнив Хьорст.

— Ні! — як завжди категорично відповіла богиня.

— Ти згодна? — після паузи спитав мене Раян, його обличчя було сповнене серйозності й зосередженості.

За інших обставин я, можливо, сказала б, що це занадто рано, що ми лише почали будувати наші стосунки, і продовжила б у тому ж дусі, але зараз... Чи бачу я цього чоловіка поряд усе життя? Так. Чи змушує він мою душу й тіло тремтіти? О, ще і як. Чи є він моєю опорою і підтримкою? Безумовно. Чи зможу я жити без його нахабних очей? Ні. Як би не склалося наше життя, я впевнена, що ми завжди знайдемо спільну мову й вихід із будь-якої ситуації.

— Так!

— Дякую… — прошепотів Хьорст, трохи здивований, але безмежно щасливий.

Він ніжно поцілував мою долоню.

— Отже, вирішено. Простягніть мені руки, — владно вимовила Хелін, тримаючи ідеальну поставу.

Ми виконали її наказ, і, взявши нас за руки, вона почала шепотіти слова, що пов'язували наші долі. Я зачаровано спостерігала, як на моїй кисті та передпліччі вимальовується складний, витончений геометричний візерунок. Це що, змійка? Лукаво підморгнувши, вона непомітно вплелася в малюнок. Гарно, нічого не скажеш.

У Саду пройшло лише кілька хвилин, а мені здалося, що минула ціла вічність.

— Мої вітання! — щиро усміхнулася мені богиня.

За стільки років у нас із нею склалися свої, специфічні стосунки. Вона може бути грубою, жорстокою, рідко добирає слова і не щадить почуттів, але саме від неї я черпаю мудрість і силу духу. Вона допоможе, підкаже і, якщо помилишся, так само м'яко та безжально дасть по голові.

— Дякую!

Емоції переповнювали мене. Невже це сталося? Я думала, що ніколи не дозволю комусь зазіхнути на мою свободу. Але якщо бути чесною із собою, у глибині душі розгорався теплий вогник — дім... У мене буде справжній дім, про який я так мріяла! На очі навернулися сльози.

— Кохана, що сталося? — Рай обійняв мене за талію й провів долонею по волоссю та щоці. — Шлюб — це не кінець життя. Я буду намагатися стати найкращим чоловіком для тебе, ну що ти.

— Дурень… — прошепотіла я і притиснулася ще ближче до свого... чоловіка. О, боги.

— Досить тут мені своє щастя випромінювати, — доброзичливо пробурмотіла Хелін. — Хтось хвилювався через прокляття.

Несподівано простір завібрував.

— Що тут так смачно пахне? — Морана велично зробила крок через холодний блакитний портал, і її очі спалахнули цікавістю.

— Печиво за рецептом Маргарет. Сідай, пригощайся, — відповіла Хелін з легкою усмішкою.

— Ох, ті самі скелетики... Що ж, гідний привід для термінового виклику, — кивнула Морана у відповідь на наші привітання і граційно сіла навпроти.

Раян, тримаючи мене за талію, спокійно сьорбав чай, ніби все це було для нього звичною справою. Ось це нерви.

— Мар, ти пам’ятаєш тих молоденьких дівчат, з яких ми знімали прокляття Кривавих? — після короткої паузи запитала Хелін.

Морана на мить замислилася, а потім кивнула.

— Одна з них тепер служить у моєму палаці. Прекрасна і дуже сильна душа.

Раян напружився, його спина стала як камінь. Він одразу зрозумів, про кого йде мова.

— З нею все в порядку, — заспокійливо додала Морана, помітивши його тривогу. — Вона лише дуже хвилюється за доньку, але це справа неважка. Дівчинка сильна, цілком ймовірно, скоро й зустрінуться.

Раян зблід від цих двозначних слів, і богині весело засміялися.

— Морана має на увазі, що якщо донька Лілі піде стопами матері, то Морана може стати її покровителькою, і тоді душа твоєї сестри зможе зустрітися з донькою, — тихо пояснила я, одночасно незадоволено кидаючи погляд на двох впливових дам.

Раян, розслабившись, поцілував мене у скроню й одним духом допив чай.

— Кумедний він у тебе. Це ти мене запросила заради нього? — з ноткою інтересу запитала Морана.

— Так, він тепер чоловік моєї Маргарет, — з гордістю в голосі підтвердила Хелін. — Подивишся?

— Давай, — погодилася Морана, простягнувши вперед руку.

Очі Раяна засвітилися потойбічним холодом, як тільки Морана розпочала діагностику. Коли все закінчилося, чоловік розгублено похитав головою і поглянув на нас.

— Його добре залатали, та й захист потужний. Це твоїх рук справа? — Морана підвела погляд на мене.

— Так, ритуал Верджин, — відповіла я, і богині схвально кивнули.

Допивши чай, Морана підвелася і почала креслити на підлозі очисні руни. Хелін приєдналася, доповнюючи формулу своєю силою.