Артур Сіренко - Нотатки відлюдника, Артур Сіренко

Грішка, Антошка і Пашка були на місці і можна було починати. Він не любив пісні обличчя Антошки і Пашки – свою роботу вони робили механічно, без захвату і шалу. І мало втішало, що вони з усім погоджувались і все підписували. А цей Грішка… Ну хто, хто його прислав на службу в трибунал революції? Ну який з нього чекіст? Це худе загострене обличчя, миршава постать. Шмаркач. Молокосос. Єдине на що годиться – протоколи писати.

Привели якусь молоду дівчину років двадцяти. Дочка місцевого дрібнобуржуазного інтелігента, що помер від тифу два роки тому. Знає він цих місцевих інтелігентів – буржуазне охвістя! Серед них було багато есерів та меншовиків – певно і досі є…

Справа виявилась проста і ясна. Сусідки донесли, що підсудна говорила, що розквартирований у Фастові червоноармійський полк особливого призначення тільки й здатний, що селян грабувати та ґвалтувати, а як прийде Петлюра, то розбіжаться ці мародери як щурі. Місцевий партійний активіст – Горлов доповів, що прийти на мітинг в честь дня Паризької комуни вона відмовилась, ще й заявила при цьому, що марксизм – це небезпечна утопія, червоний прапор над своєю хатою ніколи не вивішувала. При обшуку в дівчини знайшли дві явно контрреволюційні книги – одна французькою (ех, шкода товариші французької не розуміють, інакше докази були б очевидні) – явно від агентів Антанти, і ще якусь, де писалось про якогось студента, що бабцю сокирою зарубав і потім філософствував про людей звичайних і незвичайних. Явна контрреволюційна пропаганда. Хм… Якийсь Достоєвський написав. Певно, контра і буржуй, не інакше. Крім того на ринку чули як ця дівчина говорила, що в чека засідають садисти. Ясно! Наклепи на радянську владу і чека. Типова контра! Лишилось домогтися від неї визнання і розкаяння. Крім того у неї могли бути спільники… Хтось її цьому навчив і підбурив. Хто? Тут явно є контрреволюційна організація… Та дівчина вперто все заперечувала, казала, що, мовляв, все це наклепи, в тих книгах ніякої антирадянщини немає. Довелось застосувати «допит з пристрастю».

Як правило цю процедуру довіряли червоноармійцю Зобову – майстер цієї справи. Але сьогодні в Полікарпова було натхнення! Допит влаштував він власноручно. Спочатку просто бив по морді буржуйській. Марно. Не допомогло. Руки виламував і трохи перестарався – щось там зламав - хруснуло… Потім підвісив її за руки - попередньо скручені за спиною - на гак від люстри і бив залізним прутом – теж марно… Торочить те саме. Кілька разів мліла – відливали водою. Ні, тут всі зусилля були надаремно…

- Все з нею ясно. Контра! Есерка! Розстріляти!!! – розчаровано видихнув Полікарпов.

Антошка вже махнув рукою – давайте мовляв протокол сюди – підпишемо, Пашка позіхнув і потер руки – з цим закінчено, мовляв. Але погляд Полікарпова впав на Грішку. Він нічого не писав – руки в нього тремтіли, в очах було якесь сум’яття – суміш жалості, сумнівів, відчаю. Полікарпов підійшов до столу і впритул зазирнув йому в вічі:
- Ти, взагалі, віриш у перемогу Світової Революції і комунізму???
- Вірю! Але… Так… Так… Так не можна! – в очах чекіста Грішки жаль і співчуття було витіснено єдиним – великим страхом.
- Революції і Радянській владі загрожує контра всіх мастей! Ми оточені ворогами! Зараз не час для сентиментів і чистоплюйства! Тільки нещадний червоний терор врятує комуну! Ти або з нами, або проти нас. Третього не дано. Вирішуй. Якщо не з нами, то сам розумієш які висновки ми зробимо…
- Я з вами… З нами… Зараз допишу протокол…

На розстріл Полікарпов не пішов – хоч намагався не пропускати. Знав, що і без нього все організують бездоганно, але не тому. Він лишився в кабінеті і думав – йому не йшов з голови сон. Багато разів йому снилось одне й те саме – нібито у нього є брат. І не просто брат, а брат-близнюк. Тільки живе він зовсім в іншій країні і що дивно – не одночасно з ним – в якомусь іншому часі і між ними століття…