Bogdana reider - Зоряні Війни :світло новой надії, Bogdana reider

— Ти маєш рацію, — сказав він, піднімаючись з крісла. — Нам усім потрібен відпочинок. Але я повернуся до неї, як тільки зможу.

— Ми всі будемо тут для неї, тату, — відповіла Лія, її голос був сповнений любові та турботи.

Обі-Ван обійняв свою дочку і відчув, як його серце наповнюється теплом. Він знав, що попереду їх чекають нові випробування, але також знав, що їхня єдність і любов до ближніх допоможуть їм подолати все.

Вони залишили палату, але Обі-Ван відчув, що їхні серця залишаються разом, як завжди були. І він знав, що, дарма що всі труднощі, вони зможуть знайти шлях до перемоги.

Він пройшов через коридори бази до ангару, де стояли Х-Вінкс. Його син Люк і падаван Енакін розмовляли біля одного з кораблів, явно плануючи щось  можливо, небезпечне.

— Гей, ви двоє! — гукнув Обі-Ван, наближаючись до них. — Що ви тут обговорюєте?

Люк і Енакін зупинилися, повернувшись до Обі-Вана. Їхні обличчя освітилися посмішками, але в очах світилися іскорки пустощів.

— Ми просто думали, що було б цікаво зробити невеличке тренування з маневрування, — сказав Люк, намагаючись звучати невинно.

— Так, майстре, ми хотіли перевірити наші навички, — додав Енакін, удав, що це була зовсім безневинна ідея.  Обі-Ван зітхнув, але його посмішка не зникла. Він знав, що юність завжди прагне пригод, і що найкращим способом навчити їх дисципліні буде участь у їхніх захопленнях.

— Гаразд, — сказав він, підходячи ближче. — Але ми будемо робити це під моїм керівництвом. Без самостійних перегонів і небезпечних маневрів. Зрозуміло? Люк і Енакін кивнули, явно радіючи, що Обі-Ван не заборонив їм тренування. Вони швидко підготували свої Х-Вінкс, і незабаром всі троє були готові до старту.

Під час тренування Обі-Ван спостерігав за кожним маневром Люка та Енакіна, даючи корисні поради та вказівки. Вони відточували свої навички, вчились бути більш обережними та точними у своїх діях. І хоча вони обидва були дуже талановитими, Обі-Ван розумів, що їм ще багато чого потрібно вивчити.

Після завершення тренування вони повернулися до ангару, відчуваючи себе втомленими, але задоволеними. Люк і Енакін обговорювали свої успіхи та помилки, сміючись і жартуючи.

— Добра робота, ви двоє, — сказав Обі-Ван, коли вони виходили з Х-Вінкс. — Але пам'ятайте, що тренування — це не лише розвага. Це підготовка до справжніх викликів, які чекають на вас.

Люк і Енакін кивнули, зрозумівши серйозність його слів. Вони знали, що Обі-Ван завжди прагне їхнього найкращого, і що його мудрість і досвід допоможуть їм стати кращими джедаями.Повернувшись до медичного відділення, Обі-Ван побачив, що Лія все ще була біля ліжка Еніки. Вона посміхнулася йому, коли він підійшов ближче.

— Як пройшло тренування? — запитала вона.

— Дуже добре, — відповів він, обіймаючи її. — Вони вчаться і ростуть. І я вірю, що разом ми зможемо подолати всі виклики, які чекають на нас. Під час тренування Обі-Ван уважно спостерігав за кожним маневром Люка та Енакіна, щедро роздаючи корисні поради та вказівки. Вони відточували свої навички, вчились бути обережними та точними у своїх діях. Хоча обидва були надзвичайно талановитими, Обі-Ван розумів, що попереду їм ще багато чого потрібно вивчити.

Після завершення тренування вони повернулися до ангару, відчуваючи втому, але водночас задоволення. Люк і Енекін обговорювали свої успіхи та помилки, сміючись і жартуючи.

— Добра робота, ви двоє, — сказав Обі-Ван, коли вони виходили з Х-Вінкс. — Але пам'ятайте, що тренування — це не лише розвага. Це підготовка до справжніх викликів, які чекають на вас.

Люк і Енакін кивнули, зрозумівши серйозність його слів. Вони знали, що Обі-Ван завжди прагне їхнього найкращого, і що його мудрість і досвід допоможуть їм стати кращими джедаями.

Повернувшись до медичного відділення, Обі-Ван побачив, що Лія все ще була біля ліжка Еніки. Вона посміхнулася йому, коли він підійшов ближче.

— Як пройшло тренування? — запитала вона.

— Дуже добре, — відповів він, обіймаючи її. — Вони вчаться і ростуть. І я вірю, що разом ми зможемо подолати всі виклики, які чекають на нас.

Вони стояли поруч, дивлячись на сплячу Еніку, і знали, що їхня єдність і сила допоможуть їм впоратися з будь-якими труднощами. І хоча їхній шлях був сповнений небезпек, вони були готові йти разом, підтримуючи один одного на кожному кроці цього шляху.

**Сон Еніки**

Еніка опинилася в саду, сповненому яскравих кольорів і приємних ароматів квітів. Здавалося, що це місце було створене для відпочинку і спокою. Вона пройшлася алеєю, вдихаючи свіже повітря, коли раптом побачила фігуру, яка наближалася до неї. Її серце здригнулося, коли вона розпізнала знайомі риси — це був Квай-Гон Джинн, її колишній наставник і вчитель.

— Тобі ще рано тут бути, Ені, — промовив він, його голос був сповнений доброти та мудрості. Він лагідно провів рукою по її щоці, і вона відчула тепло його дотику, якого так не вистачало їй у ці важкі часи.

Еніка відчула, як її очі наповнилися сльозами. Вона не могла повірити, що бачить його знову, навіть якщо це було лише у сні. Її голос тремтів, коли вона відповіла.

— Квай-Гоне... я не знаю, що робити. Я відчуваю, що сили залишають мене...

Квай-Гон схилив голову і посміхнувся, його очі блищали мудрістю, яку він накопичував протягом багатьох років.

— Твій шлях ще не завершений, Еніка, — сказав він м'яко. — Ти маєш силу і рішучість, яка потрібна, щоб подолати всі труднощі. Твої друзі та родина потребують тебе. А особливо твій чоловік — він залежить від тебе більше, ніж ти можеш собі уявити. Ти — його опора, його світло в темряві.

Еніка відчула, як слова Квай-Гона пронизали її серце. Вона знала, що він правий. Вона була не лише воїном, але й джерелом сили та підтримки для тих, хто її любить.