Bogdana reider - Зоряні Війни :світло новой надії, Bogdana reider

— Ви ніколи не вірите в мене, — прошепотіла вона, її голос тремтів. — Я завжди стаю кращою, а ви завжди мене зупиняєте.

Обі-Ван відчув біль у серці, бачачи її розчарування. Він знав, що повинен бути суворим, але також розумів, що його слова могли поранити її.

— Еніка, я роблю це не для того, щоб зупинити тебе, — сказав він м'якше, підходячи ближче. — Я роблю це, бо хочу, щоб ти була в безпеці. Ти маєш великий потенціал, і я вірю в тебе, але ми повинні рухатися крок за кроком.

Вона не відповіла, лише стояла спиною до нього. Її гордість і рішучість були сильнішими за біль. Обі-Ван зрозумів, що їм обом потрібно час, щоб осмислити те, що сталося.

Цей випадок став переломним моментом у їхніх стосунках. Еніка зрозуміла, що Обі-Ван дбає про неї, навіть коли він суворий. А Обі-Ван навчився краще слухати та звертати увагу на її почуття.

Тепер, сидячи біля її ліжка в медичному відділенні, Обі-Ван відчував, що ті випробування тільки зміцнили їхній зв'язок. Він знав, що Еніка пройде через це випробування, як і багато інших, і стане ще сильнішою. І він завжди буде поруч, підтримуючи її на кожному кроці.

— Мама казала, що їй довелося спровокувати тебе на поцілунок, викликавши в тебе ревнощі. Вона повідомила, що погодилася на спільну місію з майстром Локом, тоді ще падаваном. Він тоді тільки закінчував своє навчання. Їй тоді було 16 років, а тобі 27, і сліпому було видно вашу закоханість. Але за її словами, ти був тим ще впертюхом.

Він пригадав.

Цей вечір був наче затишним оазисом перед бурею майбутньої місії. Але та буря вже чекала їх на Альдаарані, куди вони мали вирушити зранку. В обмінниках корабля Обі-Ван і Еніка пили трав'яний напій, обговорюючи майбутнє і минуле.

— Лок відправився на першу місію без майстра, — розповіла вона. — Він пропонував мені бути його напарницею, але я відмовилася. Я знаю, що ти не хотів би, щоб я йшла на місію з Локом, — продовжила Еніка, витримуючи його погляд.

Обі-Ван посміхнувся, вдячний за її рішення. Він хвилювався за Еніку, хотів захистити її від непередбачених ситуацій. Вона вже була не просто його падаван, а його партнер, його підопічна, і він відчував відповідальність за її долю.

— Ти правильно зробила, Еніка. Лок... він ще не готовий взяти на себе відповідальність за інших, — сказав Обі-Ван.

Раптом Обі-Ван наблизився до неї, і вона відчула тепло його тіла, силу його присутності. Він був ближче, ніж зазвичай, і в її серці забилося трохи швидше. Але перед тим, як вона змогла відреагувати, вона вже витягла його меч, ставши за його спиною.

— Ти ловкіша, Еніка, — визнав він із тінню посмішки, яка грала на його губах. Проте в глибинах його очей майоріла серйозність майстра, що мовчки нагадував учневі про небезпеки, які постійно підстерігають їх.

Вона повернула йому меч, і на мить він підтримав її руку у своїй, мов би хотів щось важливе передати через дотик.

— І ти ж розумієш, що я вчинив навмисно, дозволивши тобі використати меч проти мене. В реальній сутичці з супротивником, твої шанси можуть виявитися меншими. — Він різко, але обережно підтягнув її до себе, займаючи простір між стіною корабля та своєю

Еніка, перебуваючи в несподіваному полоні, на мить замислилася, а потім усміхнулася, зосередившись на його словах. Вона полегшено зітхнула, відчуваючи його тепло, яке проникало крізь тканину її одягу.

— Я завжди знаходжу шлях, — відповіла вона. Обі-Ван відчув, як вона м'яко, але рішуче використовує свою силу, щоб відштовхнути його. Він інстинктивно відпустив її, і вона відступила, весь час зберігаючи свою чарівну посмішку.

— Ти дійсно ловка, Еніка, — підтвердив він.

-- Але пам'ятай, попри твою спритність, ти повинна бути завжди напоготові перед непередбаченими обставинами, — серйозно продовжив Обі-Ван. — Ніколи не знаєш, що чекає тебе за рогом, і тому ти мусиш бути готова до всього.

— Ну, чудово, тепер мені призначені окремі місії, оскільки мій майстер занадто опікунський, — жартома відповіла вона, і її очі заблищали веселощами. Вона легко поцілувала його в щоку і відійшла, залишивши свою чашку на столі. Коли вона відчула, як її різко повернули та поцілували, Обі-Ван вирішив, що якщо вона відштовхне його, він прийме це. Але Еніка не відштовхнула його, натомість відповіла на поцілунок, і він підтягнув її ще ближче до себе.

Коли їхні губи зустрілися, навколишній світ зник, залишивши їх у капсулі сповільненого часу. Обі-Ван відчував, як кожна клітина його тіла пульсувала від щирої пристрасті, якою вони обмінювалися. Еніка так само віддалася цій хвилі почуттів, що їх розбудив цей несподіваний, але такий бажаний поцілунок.

Це був момент, який змінив їхні стосунки назавжди. Вони більше не були просто майстром і падаваном, а стали чимось більшим — партнерами, союзниками та, можливо, навіть більше.

Обі-Ван відчув, як ця хвиля прихильності та близькості накрила їх обох, і зрозумів, що, попри всі випробування, які вони пройшли і які ще чекали попереду, вони змогли знайти один одного в цьому величезному всесвіті.

— Ми зможемо все подолати, — прошепотів він, коли вони нарешті відірвались один від одного. — Разом.

Еніка усміхнулася, її очі блищали щастям і впевненістю. Вона знала, що тепер вони зможуть подолати будь-які перешкоди, що постануть на їхньому шляху.

— Разом, — повторила вона, і ця проста, але така значуща обіцянка закріпила їхній зв'язок.

Тепер, коли Обі-Ван сидів біля її ліжка, він відчував, що цей зв'язок стає ще міцнішим. Спогади про їхні пригоди та труднощі, про моменти радості та скорботи перепліталися в єдину історію, яка робила їх сильнішими.

Лія м'яко торкнулася його плеча, нагадуючи, що час іти відпочивати. Обі-Ван подивився на свою дочку, бачачи в ній рішучість і силу, які вона успадкувала від своєї матері.