Олександра Малінкова - Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова

ГЛАВА 51

      Віка.

      Привіт, мій любий щоденник! Лише ускочивши в халепу, розумієш, що за кожний необачний вчинок наступає розплата. Так сталося й цього разу. Леон постарався роздмухати нічну історію, добряче приправивши неіснуючими пікантними подробицями. На мою користь зіграло лише те, що відео, яке з кущів встиг зазняти Алекс було: по-перше з невдалого ракурсу, по-друге - знімалося в сутінках. 

     І ось він пихатий та самовдоволений, який вважає себе майже переможцем. Але це малюсіньке “майже”, все ж таки існує в природі…

     Що Вам сказати у своє виправдання окрім того, що через той біль, який засів десь глибоко в мені, як виявилося, я здатна на шалені речі. Безглузді речі. Заради хвилини забуття. Щоб хоч на мить отримати оманливий маленький шматочок душевного спокою. Але ж то чужі обійми. І доки цей біль не мине, щоб не скоїти чергову дурницю мені протипоказані будь-які побачення. Не хочу я цього клин-клином, якщо потім буду жалкувати й проливати літри сліз у подушку. 

    Що до інших, які вирішили прийняти участь в парі… Після розповідей Леона, з елементами фантазії, дії хлопців ставали все більш і більш сміливими та нахабними. Хто їм взагалі сказав, що я дозволю з собою поводитися так?

- Виглядаєш кепсько, - констатував факт Юліан, який саме брязнув свою сумку на стіл в учбовій аудиторії, вмощуючись на стільці поряд.

- Відчуваю себе відповідно! - Закрила щоденник й, запхала його глибоко в сумку. - Відео зі мною вже переглянув?

- За ранковою кавою! - Юліан потер заспані очі. - Якби був режисером, кастинг ти б завалила. Де пристрасть, де емоції… Не вірю!

- Ха-ха-ха! Дуже смішно! - Скривилася, та в принципі на правду не ображаються.

- А от пнула ти Леона досить професійно! За роль в триллері я б ще на твоєму місці поборовся! Шкода, що на цьому моменті відео обривається.

- Ти знаєш, що було далі! - Буркнула я.

- Привіт, мала підстилко! - Шимон зі своєю вірною собачкою Анелою обізвалися поряд, викликаючи тим самим в мене новий приступ мігрені та нудоти. 

- І тобі доброго ранку! - Відповів за мене Юліан.

- А я б, любчику, взагалі  голосу не подавала доки на моєму телефончику все ще існує козирний компромат на тебе! - Нахилившись до його вуха прошепотіла Шимон, але я почула.

- То як? Сподобалося лизатися з Леоном? Вже б не корчила з себе пристойну, та не розмахувала  руками. Розсунула б ноги, швидше закінчився б увесь цей цирк навколо тебе! - Їдко прискаючи отрутою промовила вона.

- Якби клоуни не набігли, то й цирку б не було! 

- Ви чули? - Шимон розвернулася до присутніх студентів однокурсників, які саме зібралися на лекцію по інформатиці. - Вас обізвали клоунами.

- Секундочку! Це стосується виключно тебе і Леона! - Виправила я.

- Шимон! Може вже досить? Жаба тисне, що Леончик не поспішає зупинятися на тобі єдиній? Навіть при тобі не гребує розважатися. - Осадив дівчину Януш в притаманному йому стилі, який щойно зайшов до аудиторії, але встигнув почути декілька останніх фраз.

      Шимон стиснула щелепу, по очам було видно, що намагається придумати чергову гидоту, та мабуть красномовство заготоване заздалегідь неочікувано закінчилося. 

       На перерві вийшла з аудиторії, треба було здати книжку в бібліоте, а вже через пару десятків метрів за мною слідом внадився Леон. В бібліотеку заходити не став, наче там скрізь був розвішений часник,  бібліотекарка чекала його з осиковим кілком в руках, а кімната була окреслена колом. Перепрошую за таку аналогію, але після вчорашнього вечора цей хлопець плавно перекочував у категорії” “нечесть”. Та як би мені того не хотілося він нікуди не зник, хоч вже й пролунав дзвінок.

- Вікі! - Наздогнав мене в два кроки.

- Відвали від мене Леоне! - Гримнула й пришвидшила крок.

- Послухай мене хвилинку! -Не відствав Леон. От же ж, як реп’ях на хвості батькового пса.

      Хапає мене за руку й тягне на себе, заглядаючи в очі.

- Відпусти негайно! 

- Добре, добре! Лише послухай! - Переможено підіймає обидві руки догори неначе здається.

- В тебе є хвилина. Після цього ти відвалюєш від мене і більше ніколи не підходиш! 

      Він мружить очі. Бачу що закипає, але мовчки проковтує мої слова, які як батогом б'ють по його самолюбству. Видно все ж таки щось від мене йому треба. Третьокурсник, нахаба-красунчик, улюбленець всіх дівчат і тут якась руда нахаба відмовляється виконувати його примхи. Він то вже розмріявся, що по клацанню пальцями я побіжу слідом. Єдине за що жалкую це за учорашнє запаморочення свідомості, спричинене багатьма складовими, які зійшлися  одночасно. Більше я такої слабинки не дам. Леон мій ворог, від якого слід триматися подалі. 

- Я не можу програти! Розумієш!? - Починає.

- Нічим не можу допомогти, особливо після вчорашнього! Ти вчинив підло! Ти хоч це усвідомлюєш? 

- Ти не лишила мені інших варіантів! - Брязкає він таке собі виправдання.

- Боже, яка гидота, - мені стає не по собі, - я йду.

- Чекай! Заспокойся ти! Ніхто б тебе вчора не чіпав би! Хіба трішки провчили, щоб не була такою норовливою. - Знову хапає. - А якщо ми домовимося? 

- Єдина домовленість - ти до мене більше не підходиш. - Вигукую. Благо довгий коридор учбового закладу вже порожній. Нідуші навколо. 

- Виграш навпіл. Я до тебе навіть не доторкнуся. Але всім кажу що в нас все було.

- Ти хворий на голову, Леоне! Іншого пояснення я не знаходжу! 

- Даю тобі час подумати! 

       Нарешті відпускає мене та й то лише тому, що в кінці коридору почувся якийсь шерех. Невже він і справді думає, що я погоджуся на його умови? В нього в такому разі дійсно не все гаразд з головою. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍