Ешлі Голд, Ксенія Мур - Заміж за Темного, Ешлі Голд, Ксенія Мур

Гучний голос закликав всіх присутніх до уваги і проголосив: 

-  А зараз настав час для традиційного танцю заручених. Запрошуємо наші чарівні пари насолодитися «Піснею кохання» і дозволити всім гостям помилуватися вашою єдністю та гармонією. Хай приймуть Боги це підтвердження вашого прагнення до шлюбу.

-  Ходімо кицю, народ прагне видовища!

Ми з Клодом та Лортон з Сандрою вийшли на центр зали та опинилися у колі, яке утворилося з зацікавлених глядачів. Я помітила, як зле зиркнув у мій бік Лортон. Цікаво, а він з Мелісандрою танцював цей танець? У книзі про це нічогісінько не було, хоча там і про саму традицію теж не згадувалося. Пригадалося, що вони були заручені ще з дитинства, то навряд, щоб у такому віці вони мали виконувати цей обряд. 

Наші пари, зупинившись на деякій відстані одна від одної, мали вражаючий вигляд. Ми, одягнені у темно-синє з золотом вбрання, мов нічне небо з розсипом зірок, і Лортон з Сандрою – у біло-золотавих тонах, ніби ясний день. От тільки справжньою темрявою тут були не ми з Клодом – зовнішність часто буває оманливою. 

На троні сидів король і з замріяною, теплою усмішкою спостерігав за нами. На його обличчі відображалася гордість за своїх синів – зараз він був більше батьком, який щиро радіє за своїх дітей, ніж королем. Сподіваюся, що йому не доведеться червоніти за нас.

Залунали перші акорди знайомої мелодії, і ми привітали одне одного елегантними реверансами.

Зробивши крок назустріч, взялися за руки і повільно та легко, ніби сама музика нас підхопила і взяла в свої обійми, поплили по залі. 

Клод схилився до мого вуха і прошепотів:

-  Не хвилюйся, Мелі. Ти сьогодні справжнісінька королева вечора!

Крок вперед. Крок назад. Знову назустріч одне одному, і глибоко граційно прогнутися, спираючись спиною на міцну руку партнера. Оберт. Ще один. Прилинувши тілами, повільне широке коло руками, які притискаються долонями. Очі в очі…

Якоїсь миті я перестала контролювати свої рухи. Тіло неначе зачароване продовжувало кружляти, вигинатися, змінювати позиції, прискорювати темп і цілковито віддаватися музиці. Лишилися тільки очі напроти: сяючі та шалені, з блиском від дрібних іскорок, що виривалися з почорнілих, мов агат зіниць і з теплом, яке опалювало, змушуючи серце калатати не від швидких рухів, а від відчуття злиття у єдине ціле. Ніби весь світ зник.

Більше не було юрби зацікавлених глядачів, пари, що кружляє поруч, світла від сотень свічок. Навіть музика лунала десь віддалено і приглушено. Можливо, навіть зсередини душі линула, розчинившись у нас самих. Ні, ми самі стали музикою, розсипавшись на мільйони дрібних нот, а потім об’єднавшись у потужну, пристрасну симфонію.  

Ми не відразу помітили, що настала тиша. Просто завмерли на мить, продовжуючи триматися за руки, не в змозі відірвати очей одне від одного. 

А потім, у наш чарівний світ на двох, увірвався грім аплодисментів. Почавши нарешті розрізняти реальність навколо, завмерла, побачивши те, що так вразило оточуючих. Всі, без виключення, погляди були спрямовані на нас з Клодом і на дивовижний серпанок навколо нас, який мерехтів яскравим срібним маревом.  

 У гулі голосів можливо було розрізнити окремі вигуки:

-  Неймовірно!

-  Я такого ніколи не бачила!

-   Благословення Богів

Я дивилася широко розплющеними очима на видовище, що зачаровувало, бентежило і навіть трохи лякало. Очманіти! Це ми зробили? Чи це чийсь жарт? Хоча, тут схоже не до жартів.

-  Що це? – прошепотіла Клоду, який роздивлявся мене якось дивно, наче бачив вперше.

Він усміхнувся, обійняв мене за плечі і прошепотів загадково на вухо:

-  Магія.

Оце так Америку відкрив! Про це я й сама могла здогадатися. Та схоже щось пояснювати він не збирався, а можливо просто й сам достеменно не розумів, що відбулося і корчив з себе Містера Загадковість.

Спиною відчула знавіснілий погляд, і, озирнувшись, побачила люту, відверту ненависть у очах Лортона, яку неможливо було приховати за усміхненою маскою. Він дивився на нас з Клодом так, як у моєму сні – готовий вбити, знищити, розірвати на шматки. Мене аж холодом до кісток пройняло. Навколо них з Сандрою не було навіть малесенької іскорки.

Та часу на роздуми про причини такого ставлення не було – до нас наближався король.

-  Я вражений! Вдалося вам потішити моє серце. Гадаю нам варто зібратися за обідом у вузькому сімейному колі. Тому чекатиму на вас завтра.

-  Ваша Величносте, яка чудова ідея! – Лортон вже опанував себе і, підійшовши ближче, з усмішкою та шанобливо вклонившись, звернувся до короля. – Але, якщо можливо, то дозвольте перенести зустріч хоча б на день? На жаль, у мене на завтра вже заплановані невідкладні справи, а обід з братом та чарівною реєю Мелісандрою було б дуже прикро пропустити. Та й нашим обраницям не завадить  відпочити після такого хвилюючого вечора. Якщо звісно Ваша Величність не проти.

-  Не проти, - поблажливо кивнув король, - отже, післязавтра по обіді я вас чекатиму. Продовжуйте розважатися, діти мої. А я мабуть вже застарий для цього, тож піду відпочивати, - він засміявся, підморгнув хитро, зовсім як це робив Клод, коли хотів сказати якусь капость, і понизивши голос додав, - до того ж, деякі поважні реї, хоча і молодяться наче на виданні, скоро почнуть куняти прямо на диванчиках посеред зали. Не буду додавати стресу музикам, бо їх оркестр має всі шанси бути переграний старими хропунами. Дам і їм змогу нарешті потрапити у свої ліжка.

Ми схилилися у прощальних поклонах і король покинув бальну залу. Про те, що застарий він звісно надто перебільшив. Бачила я які погляди на нього жінки кидали, що і не дивно – вродливий, сильний та ще й холостий – то ласий шматочок. Але він і справді виглядав втомленим.

Лортон повернувся до Клода:

-  Брате, у нас з тобою не завжди були найкращі стосунки, але сьогодні особливий випадок. Не будемо затьмарювати нашим обраницям таку урочисту подію своїми дрібними непорозуміннями. Як не крути, а ми тепер завжди будемо пам’ятати, що заручилися в один день.