Елізабет Гілберт - Місто дівчат

Ми були жінки високі, однак Артур мав кремезну, спортивну статуру й легко затиснув нас обох. Селія засміялася. Артур теж.

— Так ліпше, — пробурмотів він, зануривши носа в моє волосся. — Правда?

Чесно кажучи, так і справді було ліпше.

Набагато ліпше.

По-перше, в їхніх обіймах було тепло. Я вже замерзла, поки стояла без пальта на крижаному вітрі на П’ятдесят другій вулиці. Холод щипав мене за ноги й руки. (А може, — бідна я, бідна! — уся кров стеклася до мого зраненого, розбитого серця!) Однак тепер я зігрілася, бодай трохи. Одним боком я притислася до міцнющого Артурового тіла, а грудьми приклеїлася до м’яких-прем’яких грудей Селії. Лице притулилося до її шиї, яка так знайомо пахнула. Я відчула, як Селія поворухнулась — вона потягнулася обличчям до Артура й почала його цілувати.

Збагнувши, що вони цілуються, я спробувала — кволо, тільки з увічливості — звільнитися з їхніх обіймів. Дуже кволо. Бо мені було страшенно затишно й добре.

— Віві сьогодні сумне кошеня, — сказала Селія до Артура після довгого, дуже пристрасного поцілунку просто під моїм вухом.

— Хто сумне кошеня? — запитав Артур. — Ось це воно?

І тут він поцілував мене — далі обіймаючи нас обох.

Несподіваний то був поворот.

Я й раніше цілувалася з кавалерами Селії, але тоді її обличчя не було за кілька сантиметрів від мого. І то був не просто якийсь там кавалер, а Артур Вотсон, якого я терпіти не могла. І чию дружину любила всім серцем. Але його дружина в цей момент, цілком можливо, кохалася з моїм хлопцем, і якщо Ентоні зараз виробляв своїм умілим ротом для Едни те, чим завжди задовольняв мене…

Це було нестерпно.

Я відчула, що з мого горла от-от вирветься схлип. Я відірвала свої губи від Артурових, щоб перевести подих, але в ту ж мить до них притулилися губи Селії.

 — Ну що, тепер зрозуміла? — сказав Артур.

Останні місяці були повні чуттєвих пригод, але з дівчиною я ще ніколи не цілувалася. Та й не збиралася. Напевно, ти думаєш, що до того часу я вже б мала перестати дивуватися життєвим зиґзаґам і перипетіям, але поцілунок Селії мене спантеличив. І ще дужче спантеличило те, як жадібно вона цілувалася.

Спочатку мені здалося, що поцілунок із Селією — це якась нечувана розкіш. Усе в ній було таке розкішне. Така лагідність. Такі ніжні губи. Таке тепло. Усе таке м’яке й податливе.

М’які-прем’які губи Селії, її повні груди, її знайомий квітковий запах — я потопала у тому всьому. То було геть не схоже на поцілунок із чоловіком — навіть з Ентоні, який умів цілуватися так ніжно, як ніхто. Навіть найделікатніший поцілунок чоловіка видався б грубим порівняно з доторком вуст Селії. Той був наче оксамитовий пісок. Я не могла відірватися від неї. Та й хто міг би на моєму місці Тисячу казкових років я простояла під вуличним ліхтарем, дозволяючи їй цілувати мене й цілуючи її навзаєм. Дивлячись одна одній у такі гарні й такі подібні очі, цілуючи одна одну у такі гарні й такі подібні губи, ми із Селією Рей нарешті сягнули апогею нашої цілковитої й однаковісінької самозакоханості. Наш екстаз обірвав Артур.

— Ну добре, дівчата, не хочу вас турбувати, але час забиратися й рухатися в бік одного гарного готелю, — сказав він.

Він шкірився немов чоловік, який щойно зірвав потрійний виграш. Зрештою, так воно, певно, і було.

Усе відбувалося не так, як багато хто собі уявляє, Анджело.

Я знаю, що чимало жінок фантазують про те, як вони опиняються у великому ліжку в дорогому номері готелю, де на них чекають розваги і з красунчиком, і з красунечкою. Але що стосується самої організації процесу, я швидко зрозуміла, що троє людей, які одночасно віддаються сексуальним утіхам, — це доволі складна й виснажлива комбінація. Ніколи не знаєш, куди націлити свою увагу, розумієш? Стільки кінцівок — і їх усі треба кудись подіти! Цілий час чуєш:

«Ой, це ти тут! Вибач!». А як тільки ти почала щось приємне, хтось обов’язково не дасть тобі закінчити. Крім того, важко визначити, коли вже кінець. Щойно тобі здається, що ти вже отримала задоволення, як виявляється, що хтось інший свого не отримав, тож мусиш знову поринати у розпал подій.

І знову ж таки: може, я б отримала більшу насолоду від нашої трійці, якби чоловіком у ній був не Артур Вотсон, а хтось інший. Він, звісно, був досвідченим віртуозом зі злягання, проте в ліжку залишався таким же відразливим, як і в повсякденному житті — і то з тих самих причин. Вічно витріщався на самого себе і думав теж тільки про себе, а це дратувало. Мені здалося, що Артур так глибоко й проникливо любив свою статуру, що обожнював вибудовувати сцени, де найперше було видно його мускули і вроду. Мене ніколи не покидало відчуття, що він позує спеціально для нас або милується власним тілом. (А тепер уяви собі цю сміхоту, якщо зможеш! Уяви, коли ти в ліжку з такою кралею як Селія Рей і з двадцятилітньою мною — а тобі байдуже до всього, крім власного тіла! Ото дурень дурний!) Що ж до Селії, то я не знала, як з нею поводитися. Її ейфорія була нестримна, немов вулкан, її сокровенні потреби — заплутані, наче лабіринт: я не могла дати з нею ради. Вона була як блискавка, що розгалужується навсібіч. Мені здавалося, що я вперше її бачу. Так, я майже цілий рік спала й ніжилася в одному ліжку з нею, але то було зовсім інше ліжко — і зовсім інша Селія. Ця Селія була країною, де я ніколи не бувала, мовою, якою я не розмовляла. Я не розуміла, де в цій темній постаті незнайомки, чиї очі ніколи не розплющувалися, а тіло ніколи не переставало рухатися — у цій жінці, якою, схоже, керувала якась ненаситна хтивість, що палала лихоманкою і гнівом, — ховається моя подруга.

У самій гущі подій — у розпеченому до білого осердя — я почувалася як ніколи розгубленою і самотньою.

Скажу правду, Анджело: на самому порозі готельного номера я ледь не відмовилася від цієї затії. Ледь. Але тоді згадала про обіцянку, яку дала собі багато місяців тому — про те, що я завжди йтиму на все, на що йтиме Селія Рей, навіть на ризик.

Якщо вона віддаватиметься шаленству, я віддаватимусь теж.

У той момент моя обіцянка видалася мені застарілою і навіть бентежною (за останній час стільки всього змінилося, що я б