Елізабет Гілберт - Місто дівчат

пальці — з діамантом завбільшки з медичну свічку. На споді під купою мертвих норок здіймалася ціла хмара чорної тафти і стрічок. Складалося враження, ніби вона збиралася на бал або щойно звідти повернулася. Її лице було аж біле від пудри, а губи — яскраво-червоні. Довгі кучері вкладені пишними хвилями, на голові — трикутний капелюшок з простенькою вуаллю (Една зневажливо називала таке «мініатюрним пташиним гніздечком, яке сяк-так притулилося на велетенській горі волосся».) То був не зовсім мій стиль, але я мала віддати їй належне: виглядала вона розкішно. Бренда говорила мало, та коли щось казала, мені різала вухо її манірна вимова — так розмовляли в пансіонах для благородних дівиць. Вона вчепилася до Кораблетрощі, щоб той підняв дах автомобіля, бо вітер псував їй зачіску. Зануда, одним словом.

Кораблетроща Келлі теж мені не сподобався. Ні його прізвисько, ні його червоні товсті щоки. Ні його хвацькі дотепи.

Він був з тих, які ляскають тебе по спині. А я такого панібратства не любила.

А найбільше мені не подобалося те, що Бренда й Кораблетроща були так тісно знайомі з Селією і Артуром. Тобто вони знали Селію і Артура удвох. Так наче ті були парою.

І Кораблетроща зайвий раз це підтвердив, гукнувши у бік заднього сидіння:

— Ну що, хлопці й дівчата — хочете знов поїхати в те місце у Гарлемі?

 — Може, іншим разом, — відповіла Селія. — Сьогодні дуже холодно.

— Ну ти ж знаєш, що кажуть про березень! — мовив Артур. — Березень і снігом гріє, і сонцем віє.

Бовдур.

Я не могла не помітити, що Артур ні з того ні з сього аж надто повеселів, а рукою міцно обіймав Селію.

Чому він так її до себе притискав?

Що там узагалі, до біса, відбувалося?

— Поїхали на «вулицю», — запропонувала Бренда. — Бо я зовсім замерзну, якщо ми будемо аж до Гарлему їхати зі складеним дахом.

Вона мала на увазі П’ятдесят другу вулицю, яку знали всі. «Вулиця свінґу». «Джаз-Сентрал».

— До Джиммі Раяна чи у «Знамениті двері»? Чи, може, у «Прожектор»? — запитав Кораблетроща.

— У «Прожектор», — сказала Селія. — Там грає Луї Пріма.

На тому й вирішили. Ми проїхали в тій дорожезній автівці якихось одинадцять кварталів, але цього вистачило, щоб весь Мідтаун нас побачив і чутки про те, що Бренда Фрейзер і Кораблетроща Келлі рухаються у своєму кабріолеті в напрямку П’ятдесят другої вулиці, розлетілися на всі боки — а це означало, що як тільки ми вийдемо з автівки перед нічним клубом, на нас уже чекатимуть десятки фотографів із камерами напоготові (Чесно кажучи, ця частина мені завжди подобалася.) Минуло якихось кілька хвилин, а я вже сп’яніла. Якщо ти думаєш, що в ті часи офіціанти швидко приносили коктейлі таким дівчатам, як ми із Селією, то варто було тільки глянути, з якою швидкістю напої опинялися перед такими, як Бренда Фрейзер.

Я не вечеряла і була знервована після сварки з Ентоні (Мені здавалося, що то був найгучніший конфлікт у сучасній історії і що він розбив мене просто-таки дощенту.) Спиртне відразу вдарило мені в голову. Джаз-бенд щосили періщив по інструментах. Коли Луї Пріма підійшов до нашого столика засвідчити свої шанування, я вже була п’яна як чіп. І мені було начхати на якогось там Луї Пріму.

— Що відбувається між вами з Артуром? — запитала я Селію.

— Нічого такого, — відповіла вона.

— Ти з ним крутиш?

Вона стенула плечима.

— Не мовчи, Селіє!

Я бачила, що вона зважувала різні варіанти відповіді, та врешті вирішила сказати правду.

— Тільки між нами, добре? Ну, кручу. Він, ясно, гультяй, але…

— Але ж, Селіє, він одружений. І не з ким-небудь, а з Едною, — я сказала це трохи заголосно, бо кілька людей — яка різниця хто? — подивилися в наш бік.

— Пішли на вулицю, подихаємо свіжим повітрям, тільки ти і я, — сказала Селія.

Уже за хвилину ми стояли на пронизливому березневому вітрі. Я була без пальта. День виявився не по-весняному холодним. Погода мене обманула. Та мене всі обманули.

— А як же Една? — запитала я.

— А що Една?

— Вона ж любить його.

— Вона любить молодих жеребців. Завжди тримає одного при собі. Що нова вистава, то новий жеребець.

Молодих жеребців. Як Ентоні Побачивши моє обличчя, Селія сказала:

— Подумай головою! Гадаєш, той їхній шлюб справжній? Гадаєш, Една вже вийшла з гри? Така велика зірка, яка прибирає до своїх рук усі гроші? Така популярна? По-твоєму, вона сидить склавши руки і чекає, поки той її альфонс приваландається додому? Ага, якби ж то! Я не кажу, нібито їй щастя з неба впало, бо він ще той красунчик. І теж не сидить склавши руки й не чекає на неї. Вони з континенту, Віві. Там усі так роблять.

— Де «там»? — запитала я.

— В Європі, — відповіла Селія, махнувши рукою у бік якогось безмежного, далекого краю, де всі грали за іншими правилами.

Я отетеріла. Місяцями мене діймали дріб’язкові заздрощі щоразу, як Ентоні загравав із котроюсь гарненькою танцюристкою, але підозрювати Едну — таке мені й на думку не спало. Една Паркер Вотсон була моєю подружкою, і взагалі, вона ж була стара. Навіщо їй здався мій Ентоні? Навіщо йому здалася вона? І що станеться з моїм бурхливим коханням? Голову стиснуло нудотними лещатами образи й хвилювання. Як я могла так помилитися стосовно Едни? І стосовно Ентоні? Я не помітила ані найменшого сигналу про те, що між ними щось є.

Ну і як я могла не помітити, що моя подруга спала з Артуром Вотсоном? Чому вона раніше мені про це не розповіла?

А тоді мені промайнув перед очима образ тітки Пеґ та Олів, які танцювали у вітальні під «Зоряний пил», і я згадала, яка була вражена того вечора. Чого ще я не знала? Коли я перестану дивуватися з людей, їхньої похоті та їхніх гидких секретів?

Една назвала мене малою дитиною.

Малою дитиною я і була.

— Ой, Віві, не будь дурненька, — сказала Селія, побачивши мій вираз лиця. Вона притягнула мене до себе. Я вже була готова притулитися до її грудей і пролити річку сердитих, хмільних, жалюгідних сліз, як почула збоку знайомий набридливий голос.

— Я вирішив перевірити, як ви там, — сказав Артур Вотсон. — Раз я вже супроводжу двох таких красунь по місту, то не можу покинути їх самих, еге ж?

Я хотіла виплутатися з обіймів Селії, але Артур мовив:

— Та кажи, що хотіла, Вівіан. Не звертай на мене уваги.

Він обійняв нас обох одночасно. Наші обійми повністю вмістилися в його.