Елізабет Гілберт - Місто дівчат

Вона знов обернулася до свого чоловіка. Терпеливий і приязний вираз лиця, із яким вона досі з ним розмовляла, ураз скрижанів.

— Артуре, я йду на благодійний вечір, і Ентоні мене супроводжує. Ми заспіваємо дуетом для безневинних срібноволосих старших пань і зберемо трохи грошей для Англії. Побачимося вдома.

— Ти мене скоро доведеш! — закричав Артур. — Мало того, що всі газети в Нью-Йорку забувають, що я твій чоловік, то тепер і тобі це вилетіло з голови? Ти нікуди не підеш. Я забороняю!

— Ти тільки глянь на нього, — сказав, як завжди ввічливо, Ентоні.

 — Ти на себе глянь! — гаркнув Артур. — Ти в тому смокінгу як офіціант задрипаний!

Ентоні знизав плечима.

— Чому «як»? Я деколи ним і є. Зате моя дівчина не купляє мені одяг.

— Забирайся звідси! — визвірився на нього Артур.

— І не подумаю, друже. Мене сюди покликала леді. І тут за нею слово.

— Моя жінка нікуди без мене не ходить! — сказав Артур, і це прозвучало трохи смішно, бо за останні кілька місяців я бачила, що Една ходила без нього не раз і не два.

— Ти їй не начальник, друзяко, — відказав Ентоні.

 — Ентоні, прошу тебе, — втрутилася я, ступивши крок уперед і поклавши руку йому на плече. — Ходімо надвір. Нема чого сюди лізти.

— Ти теж, сестричко, мені не начальниця, — Ентоні скинув з плеча мою руку і кинув на мене злісний погляд.

Я відсахнулась, наче від удару. Він ще ніколи до мене не пащекував.

Една глянула на нього, потім на мене.

— Троє малих дітей, — стримано мовила вона. А тоді накинула довкола шиї ще один разок перлин, узяла капелюшка, рукавиці й торбинку і сказала:

— Побачимося о десятій, Артуре.

— Е ні, курва, не побачимося! — крикнув він. — Мене тут не буде! Подивлюсь, якої ти тоді заспіваєш!

Една не звернула на нього уваги.

— Вівіан, дякую, що допомогла мені вдягнутися, — сказала вона. — Гарного тобі вечора! Ентоні, ходімо.

І Една пішла з моїм хлопцем, покинувши мене наодинці зі своїм чоловіком — обох вражених і сторопілих.

Упевнена, що якби Ентоні на мене не гаркнув, я б викинула з голови той інцидент, відмахнувшись від нього як від безглуздої суперечки між Едною та її інфантильним, ревнивим чоловіком. Я сприйняла б це як проблему, що ніяк мене не стосувалася, бо так воно насправді й було. Напевно, відразу вийшла б із кімнати і вирушила до бару разом з тіткою Пеґ та дядьком Біллі. Однак реакція Ентоні мене ошелешила, тож я так і завмерла на місці. Що я такого зробила, щоб заслужити на його уїдливий сарказм? «Ти теж мені не начальниця, сестричко!»

Про що це він узагалі? Коли це я намагалася керувати Ентоні? (Ну, якщо забути про те, що я постійно підштовхувала його перебратися в нову квартиру. І по-іншому одягатися й розмовляти. І не вживати стільки жаргонних слівець. І трохи охайніше вкладати волосся. І перестати цілий час жувати гумку. І не фліртувати з танцівницями. А крім того? Та я давала йому повну свободу!)

— Ця жінка мене помалу вбиває, — сказав Артур невдовзі після того, як Една з Ентоні вийшли. — Вона — убивця чоловіків.

— Перепрошую? — до мене знову повернувся дар мови.

— А ти ліпше припильнуй того свого шалапута, якщо він так тобі до душі припав. А то вона його з бебехами з’їсть. Вона любить молодих жеребців.

Знову ж таки: якби Ентоні тоді не закипів, як вода на вогні, я пропустила б слова Артура Вотсона повз вуха. Людство мало колективну звичку — завжди пропускати повз вуха усе, що казав Артур Вотсон. Чому я так не вчинила?

— Та ні, вона не… — я навіть не знала, як закінчити це речення.

— З’їсть-з’їсть, — відказав Артур. — Можеш не сумніватися. Вона завжди так робить. Не сумнівайся, кажу тобі. Вона вже взялася за твого сліпого дурника.

У мене перед очима немовби промайнула хмара чорного пороху. Една й Ентоні. У голові запаморочилося. Я опустилася на стілець, що стояв позаду.

— Я йду в місто, — сказав Артур. — Де Селія?

Його питання здалося мені абсурдним. До чого тут вона?

— Селія? — перепитала я.

— Вона у твоїй кімнаті?

 — Напевно.

— То пішли, курва, по неї. Забираймося звідси. Пішли, Вівіан. Зберися до купи.

І що я зробила?

Пішла слідом за тим ідіотом.

А чому я пішла слідом за ним?

Бо я сама була малою ідіоткою, Анджело, і в тому віці пішла би слідом навіть за знаком «Стоп».

Ось як сталося так, що той чудовий, оманливо весняний вечір я провела в місті разом із Селією Рей та Артуром Вотсоном.

І, як виявилося, не тільки з ними. Товариство нам склали ще й нові друзі Селії, яких я не сподівалася біля неї побачити: Бренда Фрейзер і Кораблетроща Келлі. Анджело, напевно, ти ніколи не чула про Бренду Фрейзер і Кораблетрощу Келлі. Принаймні я сподіваюся. Вони й так купалися в увазі, коли були молоді й знамениті. Ця парочка отримала свої хвилини слави 1941 року. Бренда була багатою спадкоємицею і дебютанткою; Кораблетроща — зіркою американського футболу. Репортери з жовтої преси ходили за ними назирці. Щоб описати Бренду, Волтер Вінчелл вигадав огидну фразу — «світська левиця».

Ти не можеш зрозуміти, чому ці сноби крутилися біля моєї приятельки Селії Рей? Мені теж це було невтямки. Але того вечора все стало ясно. Вочевидь, найвідоміша пара Нью-Йорка побувала на «Місті дівчат», спектакль їм сподобався і вони «удочерили» Селію як такий собі аксесуар — так само, як для забавки купували собі кабріолети чи діамантові кольє. Видно було, що вони вже не перший тиждень разом розважалися. Я все проґавила, бо вчепилася, мов той реп’ях, за Ентоні. А Селія, поки я не звертала на неї уваги, знайшла собі нових вірних друзів.

Не те, щоб я ревнувала, звісно.

Та я махала, от що.

Того вечора ми каталися в шикарному кабріолеті «Паккард» кремового кольору, виготовленому спеціально на замовлення Кораблетрощі Келлі. Він був за кермом, Бренда — у кріслі пасажирки, а ми з Артуром і Селією — на задньому сидінні. Селія посередині. Бренда Фрейзер мені відразу не сподобалася. Ходили чутки, що вона найбагатша дівчина на світі — уявляєш, як мені було цікаво й лячно водночас? Як одягається найбагатша дівчина світу? Я не могла відвести від неї очей, намагаючись усе роздивитися. Наче заворожена, дарма що з кожною хвилиною вона не подобалась мені все більше.

Бренда була дуже гарненькою брюнеткою, з голови до п’ят у норковому хутрі, із заручальним перснем на