Олег Костянтинович Романчук - Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук

у нього часточку свого життя. Окрилений новою ідеєю, вчений заспішив додому, щоб зайнятися розрахунками.

При вході до будинку, де мешкав Архімед, як завжди, стояв на чатах його вірний слуга — вільновідпущеник Неоклід. Коли вчений порівнявся з колишнім рабом, той стримано вклонився, вітаючи господаря.

Помітивши стурбований погляд слуги, запитав:

— Щось трапилося?

— Ти посилав Люція Антонія за маленькою сонячною колісницею?

Архімед заперечливо похитав головою.

— Я так і думав, — похмуро кинув Неоклід. — Твій учень хотів було пошити мене в дурні. Коли ж зрозумів, що ошуканство не вдалося, став пропонувати гроші. Це мене страшенно розлютило, і я добряче відлупцював вошивця. Та, на жаль, не зміг затримати. Він утік. Годилось би розшукати цього негідника і спитати, чого це раптом йому заманулося заволодіти колісницею.

— Тільки не барися. Ти мені будеш потрібен.

У кімнаті при самісінькому вході до будинку була піч, викладена з великих кам’яних брил. У цьому приміщенні Архімед працював, проводив свої досліди.

Сутінки вже міцно тримали у своїх обіймах місто. Відблиски вогню, що палав у печі, витанцьовували на стінах химерний танок. Лякливі тіні плигали по бронзових коробках для книг, шкіряних футлярах з папірусами і пергаментами.

Столів було два. Менший, з нубійського мармуру, стояв посеред кімнати. Біля нього — два стільці без спинок. Під вікном, уздовж стіни, стояв другий стіл — масивний, зроблений з казімійського дуба. На ньому розмістився невеликий дерев’яний ящик кубічної форми. Це була діюча модель сонячної колісниці, якою намагався заволодіти учень Архімеда Люцій Антоній. На зверненій до світлиці грані куба, під горішнім ребром, тьмянів невеликий прямокутний отвір. З лівої грані виступала бронзова вісь із закріпленим точилом.

Взявши з полиці масляний світильник з червоної глини, учений наблизився до печі, запалив його й повернувся до столу. І сталося диво: вал з точилом почав обертатися, сповнюючи кімнату розміреним гудінням.

Поставивши світильник назад на полицю, Архімед непорушно застиг над своєю колісницею, дивлячись, як поступово завмирає рух механізму. Затим швидко розібрав дерев’яну обшивку і пожбурив у піч. Вогонь пожадливо накинувся на несподіваний дарунок.

На столі залишилася внутрішня конструкція колісниці — кам’яна опора з отвором та бронзовий вал, на який було насаджене колесо-ротор з чотирма дерев’яними спицями. Нижня частина ротора була занурена в керамічну посудину з водою. Крім цього, на опорі кріпився прямокутний «камінь Геркулеса».

Необізнаному важко було повірити, що подібна система могла рухатися. Але якщо верхня частина ротора нагрівалася, а нижня охолоджувалась водою, то колесо починало обертатися…

Не одразу Архімедові вдалося приборкати сонячні промені. Ще замолоду зацікавився він таємницею «каменя Геркулеса». Однак минуло багато років, перш ніж вдалося знайти точку розташування, визначити вагу «каменя» і залізних кілець, щоб останні висіли в повітрі, утримуючись лише взаємним притяганням.[85]

Гієрон, сіракузький цар, незадовго до своєї смерті, побачивши цей винахід, наказав Архімедові сотворити нове чудо — розмістити залізну статую Артеміди в повітрі перед входом до храму.

Довго не вдавалося розшукати підходящий «камінь Геркулеса», здатний утримувати в повітрі велику вагу. Архімед спробував виготовити «камінь» потрібної сили, сплавляючи його різновиди на зразок виготовлення кераміки.[86] Один із таких сплавів несподівано набув дивовижних властивостей: при нагріванні поводив себе як звичайне залізо, а при охолодженні притягував залізні речі.

Як і тоді, коли йому вдалося встановити, чи не підмішав золотар срібла у золоту корону царя Гієрона, Архімед вигукнув: «Еврика!» Справді, чому не спробувати виготовити колесо із дивовижного сплаву, яке б оберталося від нагрівання й охолодження…

— Люцій Антоній мов крізь землю провалився! — перервав думки вченого вигук Неокліда.

— Я так і думав, — спроквола мовив Архімед і жорстко кинув: — Колісницю слід знищити. Розбий її і кинь у вогонь.

— Ти жартуєш, Архімеде! — сахнувся Неоклід.

— Ні. Люцій Антоній не випадково вдався до обману, щоб заволодіти моделлю.

Архімед уже не чув, як слуга вийшов з кімнати. Присівши навпочіпки, вчений малював крейдою на підлозі кола різного діаметра, лише йому одному зрозумілі конструкції — проекти майбутніх сонячних вітрильників.

…Займався світанок. З моря потягло холодом. Легіонери щільно кутались у короткі військові плащі, мерзлякувато тулились один до одного біля багать. Кляті Сіракузи! Нічого, римляни ще покажуть їм свою силу. Військо з нетерпінням чекало наказу виступати.

Найзухваліший і найздібніший римський вояк Клавдій Марцелл також чекав. Чекав вивідувачів. Настав довгожданий день. Про нього колись писатимуть історики. Клавдій вийшов з намету, щоб відігнати сон. Цієї ночі так і не пощастило заснути. Що ж, він виспиться в Сіракузах. Сьогодні Вікторія на боці римських легіонів. Птахи віщують перемогу. Непокірне місто нарешті буде приборкано.

Встановити слабкі місця в обороні Сіракуз обложникам допоміг Люцій Антоній, який назвався учнем Архімеда. Від нього Марцелл дізнався і про дивовижну сонячну колісницю геніального сіракузця. Принципу її роботи Люцій Антоній не знав: Архімед навіть своїм найближчим учням не відкрив секрет особливого сплаву — основу основ незвичайної конструкції. Однак, на думку Люція, така машина могла будь-кого зробити володарем світу.

Гарненько зваживши усе, Клавдій наказав повісити Люція Антонія, щоб звістка про нову зброю обложених не викликала паніки серед легіонерів. Він добре пам’ятав день, коли вчений сіракузець спалив увесь римський флот. Од сонячного світла, яке відбивали багато спеціальних дзеркал, спочатку спалахнули вітрила, потім снасті, просмолені канати, далі зайнялися щогли і дерев’яна обшивка. Отож від Архімеда можна було сподіватися чого завгодно.

Клавдій, звичайно, не доповідатиме сенатові про новий винахід ученого. Він сам спробує скористатись таємничою зброєю. Тому Марцелл і послав найспритніших своїх вивідувачів до табору обложених. Їм було наказано будь-що натрапити на слід сонячної колісниці. Архімеда ж Клавдій умовить працювати на себе. Досвід і