Річард Бах - Фантастика Всесвіту. Випуск 1

Мартін дозволив собі розслабитися. Все, що відбувалося протягом останніх дванадцяти годин, досі здавалося нереальним. Було таке відчуття, наче обрушився світ. Доводилося гамувати природне бажання звернутися в поліцію за допомогою. Навіщо вони передали його ФБР? І навіщо, ради всього святого, тим треба було знищувати його, навіть ні про що не поспитавши? Коли машина виїхала на Другу авеню, йому знову стало страшно.

На Сорок другій стріт ніхто не знав Філіпса. А це було якраз те, чого зараз він потребував. Шість годин тому цей район здався чужим і страхітливим. Зараз саме це його заспокоювало. Люди на цій вулиці відверто демонстрували свої психози. Вони не ховалися за удаваним фасадом нормальності. Тих, хто являв небезпеку, можна було розпізнати й обминути.

Мартін купив велику порцію апельсинового соку й вихилив її. Потім випив іще одну. Далі пішов по Сорок другій стріт. Необхідно було подумати. Все повинно мати якесь розумне пояснення. Як лікар, він знав, що хоч скільки, є в недуги жахливих зовнішніх ознак і симптомів, їх завше можна звести до однієї головної причини. Наближаючись до П’ятої авеню, Філіпс зайшов до невеличкого парку біля будинку бібліотеки. Відшукав вільну лаву й сів. Щільніше закутавшись у пальто, він умостився якомога зручніше й спробував простежити події попередньої ночі. Все почалося в лікарні…

Мартін прокинувся, коли сонце було вже майже в зеніті. Він озирнувся, щоб переконатися, чи не стежать за ним. У парку тепер було багато людей, але жоден, здавалося, не звертав на Мартіна ніякої уваги. Повітря вигрілося і він дуже спітнів. Коли він підвівся, то відчув, що від нього зле відгонить. Виходячи з парку, поглянув на годинника, і був вражений — вже пів на одинадцяту.

За кілька кварталів він побачив грецьку кав’ярню. Згорнувши старе пальто, поклав його під столик. Він конав з голоду і замовив яйця, домашню смаженю, бекон, підсмажений хліб та каву. Пройшов до крихітної чоловічої вбиральні, але вирішив не приводити себе до ладу. В такому вигляді ніхто не прийме його за лікаря. Якщо його шукають — кращого маскування не вигадати.

Допиваючи каву, він виявив у кишені зібганий список п’яти хворих: Маріно, Лукас, Коллінз, Маккарті та Ліндквіст. Невже ці п’ятеро й те, що відбулося з ними, могли бути якось пов’язані з тим дивовижним фактом, що його переслідує влада? Але навіть якщо так — навіщо вони намагаються вбити його? І що сталося з цими жінками? Невже їх убили? Невже все це могло бути пов’язане з сексом та злочинним світом? Якщо так, то яка роль радіації і навіщо в це уплуталося ФБР? Можливо, існувала якась загальнонаціональна змова, в яку було втягнено всі лікарні?

Мартін замовив ще кави. Тепер він був певен, що відповідь на всі загадки ховається в медичному центрі університету Гобсона. Але він знав, що саме там на нього чекатимуть. Іншими словами, лікарня була для Мартіна найнебезпечнішим місцем. І однак єдиним, де він мав змогу з’ясувати, що ж відбувається. Не допивши кави, Філіпс пішов углиб кав’ярні, де висів автомат. Перший дзвінок був до Гелен.

— Докторе Філіпсе? Я рада чути ваш голос. Де ви є? — Її інтонації були напружені.

— Я не на території лікарні.

— Я здогадуюся. А де?

— А чому це ви цікавитеся? — спитав Мартін.

— Просто з цікавості, — відповіла Гелен.

— Скажіть, — проговорив Філіпс, — мене розшукував хто-небудь… Наприклад, люди з ФБР?

— Чому вас має розшукувати ФБР?

Тепер Мартін був майже переконаний, що Гелен під спостереженням. Не в її манері було відповідати питанням на питання, особливо на таке абсурдне — про ФБР. За звичайної ситуації вона просто сказала б Мартінові, що він збожеволів. Сенсон, або один з його агентів, сидить біля неї. Філіпс різко повісив трубку. Йому доведеться подумати, яким іншим шляхом отримати необхідну інформацію з лікарні і з його ж власного відділення.

Наступний дзвінок був також до лікарні. Мартін попросив розшукати доктора Сенгер. Менш за все він хотів, щоб вона зараз ішла до гінекології. Але її ніде не могли знайти, а передавати щось Мартін боявся. Повісивши трубку, він набрав номер Крістін Ліндквісг. Сусідка Крістін відповіла після першого ж сигналу, та коли Філіпс назвав себе й поцікавився Крістін, дівчина сказала, що не може йому нічого повідомити і що краще? він не дзвонив. І поклала трубку.

Вернувшись до столика, Філіпс розгорнув свій список. Дістав ручку й написав: «Сильна радіоактивність у мозку молодих жінок (? у інших частинах тіла); хворим повідомляли, що в них є патологія в пап-мазках, на той час як мазки нормальні; нарешті, неврологічна картина чимось нагадує розсіяний склероз». Філіпс втупився в написане. Думки його крутилися по одному шаленому колу. Тоді він дописав: «Нервове відділення — гінекологія — поліція — ФБР», і далі: «Вернер — некрофілія». Здавалося, не існувало нічого, що могло б пов’язувати ці ланки, але єдине, що уявлялося Мартіну справді реальним, — те, що в центрі перебуває гінекологічне відділення. Якби йому вдалося встановити, чому пап-мазки без будь-яких підстав називали атиповими, можливо, він щось і зрозумів би.

Раптом його охопила хвиля відчаю. Напевно, він зустрівся з чимось більшим, ніж може впоратися. І попереднє його життя з щоденними турботами й неприємностями вже не здалося таким поганим. Він радо змирився б з надокучливою буденністю, якби міг лягти ввечері в ліжко, обіймаючи Деніс. Мартін не був релігійний, але раптом спіймав себе на. тому, що намагається укласти угоду з Богом — якщо він його звільнить від цього кошмару, Мартін ніколи не скаржитиметься на життя.

Він поглянув на аркушик паперу на столі й відчув, як на очі набігають сльози. Чому саме на нього полює поліція? В цьому не було сенсу.

Він знову підійшов до телефону й ще раз попробував зв’язатися з Деніс, але марно. У відчаї він зателефонував до гінекологічного відділення й поговорив з реєстраторкою.

— Деніс Сенгер уже була на прийомі?

— Ще ні, — відповіла реєстраторка. — Чекаємо її з хвилини на хвилину.