Алоїс Ірасек - Скалаки

Балтазар Уждян, зачувши про указ, грюкнув кулаком по столу, не ймучи цьому віри. В цю хвилину на шляху почувся кінський тупіт. Виглянувши у вікно, Уждян побачив, як за липами чвалом промчав вершник, але впізнати його не встиг.

До світлиці ввійшла Дідка.

— Хто то був? — Балтазар аж тепер помітив, що вона почервоніла, як маків цвіт.

— Ат, оконом плговський,— відказала дівчина, витираючи фартушком кругленьке підборіддя.

— Що він, розмовляв із тобою?

— Побачив, що несу воду, спинив коня й кличе до себе. Я підійшла нехотячи, він узяв збанок, п’є й дивиться на мене, аж мені мороз поза спиною пішов. Тоді спитав, чия я та чи служу тут, усміхнувся так бридко, сказав: «Дякую, панночко», — і вщипнув мене за підборіддя отими своїми холодними кощавими пальцями. Бр-р!..

— Ах ти мерзота! — загримів Балтазар.— Не закаявся з того разу? Гляди, щоб знову не вскочив!

Однієї серпневої неділі на рихті у Ртині зібралося по обіді кілька чоловіків — усе найповажніші люди з сіл Находської округи. Був на тих зборах і Їржик Скалак. Цимбали його спочивали десь у кутку, а разом з ними він скинув і личину юродивого. У цьому товаристві юнак міг показатись і без неї, цим людям можна було довіритись. Він познайомився з ними в своїх мандрах і скликав їх сюди за згодою Рихетського. Тепер Їржикові не важко було переконати ртинського війта, котрий після видання універсалу мусив визнати слушність Скалакових думок. А маючи його на своєму боці, Їржик міг сподіватися на успіх, бо Рихетського знали й поважали по всій окрузі.

Балтазар Уждян сидів мовчки в кутку, червоний від гніву: він допіру розповів, що плговський економ звелів йому прислати до нього за няньку ту дівчину, котра живе в нього на «Скелі». Старий господар знав, що пан економ замислив собі з тою «нянькою». Та не діжде він побачити Лідушку на фільварку! Одного разу її вже визволили з пастки, вдруге вона сама в неї не вскочить, він її не віддасть, хоч би й з господарством довелося попрощатись.

Найбільше злякала ця звістка Їржика. Він заговорив про те, що настав для народу якнайслушніший час визволитися. Розповів про всі злигодні, яких набачився в своїх мандрах, і сказав, що всі мирні засоби надаремні. Чим більше народ терпітиме, тим більше на нього навалюватимуть. Треба повстати, і саме тепер, бо тепёр напевне всі або більшість відгукнуться на заклик.

— Зійдемося всі, цілими селами, цілою округою, озброєні, до замка й зажадаємо свого. Заявимо, що доти не будемо платити податку і виходити на панщину, поки не домовляться з нами по-людському. А якщо вони вдадуться до сили, то і в нас знайдеться зброя,— пропонував Їржик.

— Зі зброєю йти не можна, — заперечив Рихетський.— Відмовимося одбувати панщину, то й муситимуть погодитись із нами. А збройно починати не слід.

— А як ударять на нас?

— Тоді будемо боронитись.

— А чи ж підуть за нами всі? — спитав один із селян.

— Примусимо! А далі нас і інші підтримають,— відповів Їржик.

— Які ж це інші?

— Полицькі, я добре знаю, там теж усе кипить, та й німці за горами, на Броумовщині.

— Три округи — це вже чогось варт! А коли починати?

— Негайно,— відказав Їржик.— Коваль клепле, поки тепле.

Рихетський і всі інші стали заперечувати, тільки Балтазар промовчав. Нівлт запропонував почекати ще трохи, чи не справдяться слова універсалу «до остаточного вироку», а потім домовитися з полицькими.

— Та це можна й зараз,— сказав Їржик і вийшов. Скоро він вернувся, привівши із собою якогось чоловіка, що досі сидів під липами перед рихтою.

— От вам Достал із Маховської Лготи, він вам більше скаже, ніж я.

Достал, високий худий чоловік із вогнистими очима, сів і почав розповідати, яке невдоволення панує в Полицькій окрузі, а надто серед німців на Броумовщині, та що в них уже збираються силою домагатися свого.

— Якби й ви пристали до того, то було б ліпше для вас і для нас, бо двоє більше здолають, ніж один.

На це всі охоче погодились. Рихетський, однак, додав, що таку важливу справу не можна починати зопалу, треба все обміркувати, а тому варт іще трохи зачекати.

— Ну, гаразд,— сказав Достал. — Зачекаємо. Я тим часом іще дещо розвідаю та порозуміюся з німцями, мені до них недалечко; а потім підмовимо й інших.

— Їржі Скалакові можете говорити все, він буде між нами за зв’язкового.

Тільки дорогою, вертаючись із Балтазаром на «Скелю», Їржик зняв мову про Лідку та економа.

— Що маємо робити? — спитав Балтазар.

— До двору віддати не можна.