Олексій Анатолійович Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Тонкою хусткою обмотали скребницю твою, Хустка золотом виткана задарма дісталась нам. Ґероґли відважний, він справжній джигіт, Він – чоловік, – турбується сам про себе, З чорними бляхами золоте сідло, Золота попона задарма дісталась нам.

Падишах скрикнув:

– Оце пісня, так пісня! Каландаре, ти чудово заспівав. Примусь тепер Ґир-ата танцювати, ми бажаємо подивитись на його танок.

– Що ж, добре, тасгире! – відповів Ґероґли і пришпорив Ґир-ата.

…Про кого тепер піде мова? Навколо падишаха зібрався цілий натовп – бакалійники, продавці води; вони почули, що шах покаже, як танцює кінь Ґероґли, і збіглися повитріщатись.

Ґир-ат вишкірив зуби, притис вуха і пішов крушити все навколо, багатьох він розчавив, покусав тих, хто був ближче, бив копитами всіх підряд.

– Не слухався ти мене, тасгире, коли я попереджав тебе. Накажи закрити пролом у фортечному мурі. Інакше цей кінь рано чи пізно втече.

Фортечна стіна була у дев'ять пагса,[67] в одному місці три-чотири пагса були у руїнах. Звелів шах:

– Йдіть і залатайте пролом!

До пролому підвезли дві гарби жердин і поставили їх сторч, закриваючи пролом. Ґероґли проїхав до іншого кінця фортеці, повернувся назад, зупинився перед падишахом, виказуючи готовність розважати його.

Бідняки, які постраждали від Ґир-ата, вирішили між собою: «Ох і на біду нам це видовище! Багатьох із нас він загубив, багатьох скалічив. Хай він тільки сюди ще раз з'явиться, ми вже його зустрінемо належно!» І вони, зрізавши верхівки жердин, якими був закладений прохід в стіні, озброїлися палицями.

– Послухай, каландаре! Не вартий Ґероґли свого коня, – промовив падишах.

– Чому ж так, тасгире?

– Здається мені, Ґероґли не цінує Ґир-ата. Йому запропонують продати Ґир-ата, він продасть – запросить тисячу золотих та кілька полонених. А коню цьому ціни немає.

– Тасгире, не кажи того, про що не відаєш! Що ти таке кажеш! Невже ніхто, крім тебе, не знає ціни цьому коню? Вже коли хочеш дізнатися, як Ґероґли цінував його, послухай, що я тобі розкажу. Якось Ґероґли пішов у похід на Османську країну. В поході тому я був стременним. Падишах Осьманський Джафар покликав до себе Ґероґли і звернувся до нього: «Гей, суніт[68] Ґероґли, назви ціну коню!»

Ґероґли назвав ціну, звернувшись до падишаха Джафара з піснею. Послухай цю пісню, тасгире, і ти дізнаєшся, чи цінував Ґероґли свого коня.

І Ґероґли, дивлячись на падишаха, заспівав пісню і в пісні назвав ціну коню.

Воістину, в світі немає такого коня, Вартий він сотні шахів – таких, як ти, Якщо скочити в сідло, поскакати на ворога, Вершника сміливого миттю домчить Ґир-ат. Скільки потрібно сил, щоб зрівнятися з тобою, Треба бути птахом, щоб тебе догнати, Пару променистих очей хочу я мати, Щоб лише милуватися тобою, Ґир-ат. Я хотів би пестити тебе і голубити, У світі не жаль нічого для такого коня, Я атласну торбу пошив би для тебе, І парчевою попоною покрив би тебе, Ґир-ат. На жайвора схожі сторожкі вуха твої, Ноги твої стрункі і міцні, мов самшит, Я б хотів, щоб соковитою зеленою травою