Камілла Лекберг - Крижана принцеса

Еріка побачила занепокоєння в очах Дана. Вона міцно вхопилася своїми руками за релінги й рішуче подивилася йому прямо у вічі.

— А Алекс? Їй теж дістався один примірник?

Обличчя Дана вмить набуло такого самого кольору, як і сніг на крижаному морі позаду нього, але водночас Еріка помітила й полегшення, що миттю промайнуло в його очах.

— Що ти маєш на увазі? Алекс?

Дан не збирався здаватися.

— Я тобі нещодавно розповідала, що одного вечора заходила до будинку Алекс. Тоді туди завітав іще один гість, поки я там нишпорила. І цей гість цілеспрямовано попрямував до спальні та щось звідти забрав. Я спочатку не могла згадати, що саме, але коли перевірила, кому востаннє телефонувала Алекс, то побачила твій мобільний номер. Тоді я згадала, чого забракло в кімнаті після візиту незнайомця. Я маю такий самий збірник удома.

Дан мовчав, і вона промовила:

— Нескладно припустити, навіщо тобі потрібно було поцупити таку просту річ, як збірка поезій. Ти її підписав, чи не так? І цей підпис міг би виказати чоловіка, який був її коханцем.

— «З усією своєю любов’ю та пристрастю — Дан», — сентиментально продекламував він.

Тепер настала черга Дана викладати всі карти. Він різко сів на палубу й стягнув із себе шапку. Його волосся стирчало вусібіч, і він зняв рукавиці, аби пригладити руками пасма. Опісля подивився на Еріку й сказав:

— Я не хотів, щоб про це дізналися. Те, що було між нами, — це божевілля, яке не мало нічого спільного з нашим реальним життям. Ми обоє знали, що колись це має закінчитися.

— Ви мали зустрітися тієї п’ятниці, коли вона померла?

Обличчя Дана проймав дрож. Після смерті Алекс він неодноразово замислювався про те, що б могло статися, якби тоді він усе ж таки прийшов. Про те, що вона могла б бути живою.

— Так, тієї п’ятниці я мав прийти до неї ввечері. Пернілла разом із дітьми планувала поїхати в гості до своєї сестри в Мункедаль. Я сказав, що мені зле, і залишився вдома.

— Але Пернілла не поїхала, так?

Довге мовчання.

— Ні. Пернілла поїхала, а я залишився вдома. Я вимкнув мобільний, а про те, що вона ніколи не ризикнула б телефонувати на домашній телефон, знав точно. Я не пішов до неї, бо боявся. Я не наважувався дивитися їй у вічі: мені було страшно сказати, що між нами все закінчено. Хоч я й знав, що вона також усвідомлює те, що рано чи пізно це має статися, не наважувався зробити цей крок першим. Я подумав, що якщо я почну ігнорувати, то вона врешті-решт втомиться від цього й залишить мене. Типово для чоловіків, що скажеш?

Еріка знала, що найскладніша частина їхньої розмови ще попереду. Вона мала сповістити Данові про дитину. Нехай він дізнається про це від неї.

— Справа лише в тому, Дане, що вона не розуміла, що це має закінчитися. Вона бачила майбутнє у ваших стосунках. Майбутнє, у якому вона піде від Генріка, а ти залишиш Перніллу, і ви житимете разом до кінця ваших днів.

Дан тремтів від кожного її слова. Неминуче настала черга найгіршого.

— Дане, Алекс була при надії. Вона чекала дитину. Імовірно, того вечора вона збиралася розповісти тобі про це. Вона приготувала святкову вечерю й поклала до холодильника шампанське.

Дан намагався не дивитися їй в очі. Він опустив погляд додолу, але сльози швидко набігли на його очі й самохіть скочувалися зі щік. Дан зайшовся плачем, повсякчас витираючи рукавицями обличчя. Зрештою він затулив лице руками.

Еріка сіла навпочіпки біля Дана й, обійнявши його, намагалася втішити. Однак Дан умить вирвався з її обіймів, і вона зрозуміла, що зараз він намагається вирватися з пекла, яке сам собі створив. Тож вона чекала, доки він заспокоїться, і, схрестивши руки, стояла поруч. Нарешті він трохи стишився.

— Звідки ти дізналася, що вона була при надії?

Слова ледве проривалися крізь хрипкий голос Дана.

— Я була в поліції з Бірґіт і Генріком, і там нам розповіли про це.

— Вони знають, що батьком дитини був не Генрік?

— Генрік знає точно, однак Бірґіт — ні. Вона впевнена, що то дитина Генріка.

Він кивнув. Здавалося, що його втішає те, що батьки Алекс не знають про це.

— Як ви познайомилися?

Еріка хотіла відвернути його думки про ненароджену дитину й хоча б ненадовго дати йому перепочинок.

Він усміхнувся.

— Класика. Де сьогодні люди можуть познайомитися у Ф’єлльбацці? Звісно ж, у галереї. Ми побачили одне одного в різних кутках зали, а далі немов спалах блискавки. Я ніколи не відчував такого потягу до когось іншого.

Еріка відчула слабкий присмак ревнощів. Дан розповідав далі:

— Тоді не було нічого, а за кілька тижнів вона зателефонувала мені на мобільний. І я прийшов до неї. Ось так усе й закрутилося. Украдені миті втіхи й задоволення, поки Пернілли не було у Ф’єлльбацці. Щоправда, небагато ночей і вечорів ми провели разом. Частіше бачилися вдень.

— Ти не боявся, що сусіди Алекс побачать тебе біля її будинку? Ти сам знаєш, як швидко тут плетуть плітки.

— Авжеж, я задумувався про це. Я зазвичай перестрибував огорожу за її будинком і заходив через чорний вхід. Чесно кажучи, небезпека та ризик нас теж неабияк захоплювали.

— Але ти розумієш, як сильно ризикував?

Дан м’яв шапку в руках, втупивши погляд у палубу.

— З одного боку, так. Та з іншого, — я вірив у те, що мені нічого не загрожує. Мені завжди здавалося, що комусь може не пощастити, а от у мене все буде гаразд. Розумієш?

— Пернілла знає?

— Ні. Принаймні прямо вона не казала. Я гадаю, що вона підозрює щось. Ти сама бачила її реакцію, коли вона застала нас разом. Останнім часом вона постійно так поводиться — ревнує й повсякчас стежить за мною. Я впевнений, що вона відчуває, що тут щось не так.

— Ти розумієш, що тепер маєш розповісти їй про це?!

Дан похитав головою, і його очі знову наповнилися слізьми.

— Ні, Еріко. Я не можу. До стосунків з Алекс я не розумів, як багато Пернілла важить для мене. Алекс була пристрастю, а Пернілла й діти — це моє життя. Я не можу!

Еріка нахилилася й поклала свою долоню на плече Дана. Вона говорила спокійним