Ахмед Салман Рушді - Золотий дім

чаювальні з дитиною й нянькою, яка без дискусії давала мені малюка й віддалялася в один із кутків ресторану.

— Просто дивовижно, як ти гарно з ним справляєшся, — мовив мені Нерон Ґолден. — Тебе, здається, самого вже на батьківство пробиває. Та твоя дівчина просто бомба. Може, пора тобі їй дитину змайструвати.

Я пригорнув сина.

— Добре й так, — відказав йому. — Цього хлопчини поки що цілком вистачить.

Хлопцевій матері моя стратегія не припала до вподоби.

— Про мене, краще б ти зник з очей, — заявила вона мені, спеціально для цього подзвонивши. — Хлопчик має чудових батьків, які можуть дати йому все, що потрібно, а навіть більше — що про тебе, звичайно ж, не скажеш. Я не знаю, про що тобі йдеться, але здогадуюся, що про фінанси. Це моя помилка, мені потрібно було обговорити це раніше. Ну, нехай так, якщо ти маєш на прикметі конкретну суму, назви її, і ми подивимося, як вона співвідноситься з тією сумою, яку маю на прикметі я.

— Не треба мені твоїх грошей, — обрубав я. — Просто хочу часом випити чаю біля свого сина.

Реакцією була тиша, в якій я відчув водночас недовіру й полегшення. А тоді нарешті вона озвалася:

— Добре, — звучало в цьому помітне роздратування. — Тільки він не твій син.

Сучітру тієї неділі теж дещо заскочило моє зацікавлення хлопчиком.

— Це якийсь натяк? — поставила вона в притаманний собі спосіб безпосереднє запитання прямо в лоба. — Бо, дозволь тобі повідомити, що в мене тут ціла кар’єра розвивається, і застопоритися на одному місці, щоб стати мамусею чиєїсь дитини, зовсім не входить у мої теперішні плани.

— Що я можу тобі сказати — я просто люблю дітей, — відповів я. — А чужі мають таку величезну перевагу, що коли з ними побавишся, віддаєш їх назад.

Від в’язниці Петю вберегли. Те, що в галереях нікого не було і, як наслідок, нічиєму здоров’ю не було заподіяно шкоди, дозволило класифікувати злочин як підпал третьої категорії, злочинна дія класу C. Згідно з законодавством штату Нью-Йорк, мінімальне покарання за злочинну дію класу C становить від одного до трьох років ув’язнення, а максимальне — від п’яти до п’ятнадцяти. Однак за умови представлення пом’якшувальних обставин судді могли винести вирок, що передбачав набагато менший строк ув’язнення або навіть зовсім без нього обходився. «Найкращим адвокатам із кримінальних справ у Америці» вдалося добитися врахування Петиного ВФА. Аргумент на користь crime passionnel[35], що міг із успіхом спрацювати, скажімо, у Франції, не був використаний. Згідно з рішенням суду, Петя мав пройти психологічне обстеження й розпочати лікування, за ним встановлено адміністративний нагляд, він мав покрити судові витрати, а також цілком відшкодувати спричинені ним збитки. Нерон найняв Мюррея Летта на повну ставку, тож психотерапевт відмовився від решти клієнтів і переїхав до Петиного помешкання, щоб оберігати його від самоушкодження й працювати над його численними проблемами. Роль Летта була визнана судом, що полегшило справу. Так було вирішено кримінальний вимір справи, і Петя належним чином звітувався перед прикріпленими до нього наглядачами, проходив вибіркові обстеження на предмет уживання наркотиків, погодився на електронний нагляд за допомогою браслета, застібнутого на нозі, покірно прийняв суворі вимоги умовного звільнення й мовчки, без жодних нарікань відпрацьовував призначені йому години громадських робіт із прибирання й ремонту адміністративних будівель, отримавши дозвіл на роботу в приміщенні з огляду на рецидив агорафобії: фарбував, штукатурив, бив молотком — без слова, без нарікань, без ініціативи; відокремлений від свого тіла, принаймні так це виглядало, він дозволяв своїм кінцівкам виконувати те, що від них вимагалося, поки думки його витали деінде або й зовсім ніде.

Питання фінансової компенсації було складніше. Френкі Соттовоче подав цивільний позов про відшкодування завданих збитків, вказавши як відповідача не тільки Петю, але й Нерона, і розгляд справи ще тривав. Юба Туур не була стороною процесу. Виявилося, що Соттовоче відкупив її роботи прямо перед вернісажем, тож на момент пожежі вони належали йому. Гроші вона встигла отримати. Галерея була застрахована, але адвокати Соттовоче стверджували, що між сумою, яку виплатить страхова компанія, і тим, що за роботи Туур можна було б уторгувати на вільному ринку, буде солідна різниця. Крім того, будинки вимагали капітальної перебудови, що означало втрату чималого прибутку від непроведених у цей період виставок. А отже, багатомільйонна справа залишалася невирішеною, при тому, що (і це ключова річ) Петиних прибутків від його топових застосунків цілком вистачило б для повного задоволення позову, оскільки правники Ґолдена хапалися за всі передбачені законом відстрочки в надії нарешті затягнути Соттовоче за стіл переговорів і добитися більш прийнятної угоди, а паралельно використовували всі лазівки чи (мабуть, це краще слово) еластичність законодавства, щоб уберегти Петю від в’язниці, поки вирішувалися фінансові питання.

Першим, хто відчув, що, незалежно від рішення у цивільній справі, Петя завдав шкоди не лише двом галереям Соттовоче, але й дому Ґолденів, був Апу. (Це також призвело до закінчення його співпраці з Френкі, який безцеремонно заявив, що Апу повинен пошукати собі іншого мистецького дому.) Я навідав його в студії при Юніон-сквер, де він почастував мене китайським зеленим чаєм із Ханчжоу і тарілкою грубо нарізаного твердого італійського сиру.

— Хочу поговорити з тобою, як із братом, — промовив він. — Як із почесним братом, бо так тебе можна тепер називати. Поглянь на нашу сім’ю. Розумієш, про що я? Поглянь на неї. Ми перетворилися, перепрошую за прямолінійність, на руїну. Це початок падіння дому Ашерів. Не здивуюся, якщо будинок на Макдуґал-стріт розколеться навпіл і рухне на вулицю, розумієш, про що я? У мене передчуття фатального кінця.

Я мовчав. Він тим часом набирав обертів.

— Ромул і Рем, — продовжив Апу. — Так про нас думав Д. Він так переймався своєю виключеністю з наших ігор, що ніколи не помічав, як важко мені бути Петиним братом і скільки зусиль я вклав у його щасливе дитинство — принаймні настільки щасливе, наскільки це було можливо в його становищі. Я бавився іграшковими залізницями й машинками «Скейлекстрик» у дорослому віці, бо він цим тішився. Усі ми це робили. Включно з батьком. А тепер, після того, як Петя розсипався й згорів, виглядає так, що нам нічого не вдалося. Він розсипався, а галереї згоріли. Тепер сидить там із тим австралійцем геть убитий і невідомо, чи зможе знову взяти себе в руки. А Д — хто знає, що там із ним. Чи тепер уже з нею? Не знаю. А він сам знає? Чи вона? Навіжений. До речі, ти знаєш, що тепер не можна