Автор невідомий - Народні казки - Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Тут підійшли до нього два молодих хлопці. Такі гарні, як намальовані.

— Це, — каже вона, — мої сини. Хочу, щоб вони за морських сестер за себе взяли. Поведи їх до сестер.

Поробились усі хлопці орлами і полетіли. Як зустрілись підземні царевичі з сестрами-голубками, відразу ж покохались. Стали відразу весілля гулять, а Роман додому поспішає.

Так орлом і прилетів у двір. Зайшов у хату, а його кохана уже мертва. Збиралися вже поряджати її. Взяв Роман камінця, оживив Зіну, а коли ще й обсипав її пшеницею та землею, вона відразу ж стала здоровою. Побачила Романа і заплакала від радості.

— А мені, — каже, — ворожка сказала, що тебе вже нема живого. Я теж не могла так жити.

Тоді розказав Роман усе про ворожку, що це вона їм такого горя наробила. Розказав про все, що було з ним у дорозі і де він бував. Тоді люди пішли до ворожки-відьми і прогнали її геть із села.

А Роман із Зіною жили щасливо. Своїм дітям наказували, щоб любили святий хліб і рідну землю, бо дорожчого нема нічого у житті, вони і сліпого роблять зрячим.

Прокляте болото

Народні приповідки

Баба-відьма

В одній баби в нашому селі були в хаті чорти. Це, кажуть, якщо знесе курка зноска і носити його під пахвою дев’ять днів, а потім закопати в гній, то вилупиться чорт. То ця баба їх виносила, і вони її завжди слухали. Вночі вони жили на горі, а вдень в хаті. Хтось-там був прийшов до неї та й побачив, що під столом була викопана глибока-глибока яма. Вони заглянули та й питають:

— Бабо, що це в вас там за яма?

А вона каже:

— Туди вам, діточки, діла нема!

То це в тій ямі вдень сиділи чорти. Люди бачили — як виглянуть, часом, на хату, то вона на них насвариться і вони знов сховаються. Вона їм туди ставила їсти під стіл — несолоне.

Чоловік її не прийшов з війни. А в 47-му році в неї народився син. І от цей хлопчик якось забувся і поставив тим чортам солону їжу — як баби не було вдома. То вони заволокли його на гору й там замучили. А як баба прийшла додому, то скинули з гори.

А дуже страшно було, як та баба вмирала.

Вона вже лежала при смерті, але до неї ще покликали лікаря. Він заходить в сіни, а йому під ноги гадюка виповзає: сичить. Він злякався і ойкнув! А баба з хати:

— Йди-йди, синку, не бійся!

Він заходить, а вона сидить, ноги в попіл встромила і вже вмирає. Куди її лікувати — бабі вже дев’яносто років! Він махнув рукою і вийшов.

А та баба скоро померла. А як її ховали, то зірвався такий страшний вітер, що все село боялося йти. Перед тим, як мали опустити гріб, вітер зломив здоровенну гіляку з вершка і кинув коло гроба, на неї, що був би людей побив. А з лісу до неї на подвір’я привалило величезного дуба з коренем. Отака страшна відьма була.

Відьма допомагає синам-мисливцям

Було собі три брати і жили полюванням та рибальством. І так же то їм щастило, що тільки націлиться — заєць є; закине невод — риба так і лізе. Спершу були й раді, а потім узяли їх думки да гадки. А про їх матір говорено, що вона відьма. От вони і кажуть:

— Попробуєм же, чи правда сему.

Збираються раз на охоту, а вона й питає:

— Куди ви, синки, йдете?

— Підемо, мамо, рибу ловить.

Да забравши крадькома рушниці, тенета, собак, і пішли за зайцями. Розкинули тенета, загавкали собаки, коли ж і летять у тенета карасі, окуні, щуки, — так із дубника і сиплють. Вони тоді, покидавши все, — додому.

— Мамо, голубко, не помогай нам! Нехай тобі все добре.

Так мати вже й перестала їм наворожувать.

Відьма корови доїла

Були, діти, відьми. А тепер уже вони полишилися! Вони повмирали. А мій батько рідний колись з рушницями вартували. Ну та й дали йому рушницю — йди вартуй, позмінно. Ну, він і пішов. А там ми спризьби такі робили хорошії, що можна й лягти, такі койочки. Він лежить на тій койочці. А там в одніх сиріт та була корова, на днях, наче, мала телятко привести. А як вони сироти, три хлопці, а одна дівчина, так як оце ти, а мати й батько померли, а вони самі були. А коровку держали. Ну, тоді та коровка реве: «Му! Му-у!» Тричі заревла вона. Ну, мій батько покойний каже: «Це ще як раз зареве, то піду я їх побуджу». Ну, тоді, каже, не реве та корова. А це біжить через перелаз собака. Тако наче перелаз там, і він перестрибнув й прямо сюди до мене біжить, на шлях. Ну, біжить і біжить. А тут в нас одна була куркуляка Мишиха, сліпа вона була на одне око, жила на тій вулиці. Біжить. Ну, каже, я вистрелив би. То це ж я знаю, що це ж відьма, я вб’ю — та жінку вб’ю! Не відьму, а жінку! Побігла вона. Побігла, а там у неї були корови. То вона прийде, корову подоїть і помаже ту корову. А що їй помагало, чи їй так треба, я не знаю. Там мій чоловік вартував. І, каже, прийде і доїть. Ось так…

Відьма перетворюється на собаку

Це було дійсно. Розповідала моя мати. А потім я на зимових канікулах був у рідному селі моєї матері. Цікаво було, що в тому селі багато різних колдунів, шаманів.

І вони вміють багато щось із звірами робить, напускати змій, щось робити тваринам, зупиняти молоко, так що бідна та корова кричить не своїм голосом. Можуть виводити тараканів. Взяти і вивести. Щось пошептять — вони всі підуть. І навпаки, завести, якщо захочуть. Можуть щось погане зробити з людиною, зурочити. І звичайно, в це не вірили люди, і я. І мені розповідали такий випадок декілька людей, які були свідками цього. Їх двох нема, а один ще є. Це було ще в 1959 році, коли мені розказували.

Було це до війни, десь в 30-х роках. Була в тому селі одна жінка. Так ось вона якраз і портила. Якщо вона за тиждень не зробить щось погане комусь, то вона ходить хвора.

У її сусідки корова прийшла із стада і не