Максим Іванович Кідрук - Твердиня

Семен нічого не чув, із заплющеними очима слухаючи музику.

— Тільки спробуй ще раз до неї наблизитися!

Левко випростався і розвів руки, демонструючи, що не мав на думці лихого. Шкіра на вилиці палала, витискаючи з правого ока пекучі сльози. Проте гірше за щоку паленіло серце. Дівчина… То йому почулося чи ні? Спитати він боявся. У шлунку, мов чорнило, розтікалося недобре передчуття.

— Охолонь, друже. — Вони стояли ніс до носа з Ґремом. Левку це не подобалося. Він відступив. — Ти сказився?

— Ти більше не торкнешся її, бадді.

— Це не тобі вирішувати.

— Заткнись! Вона моя дівчина.

І знову: girlfriend. Тепер уже без сумнівів. Виходить, перший раз теж не почулося.

— Яка, в біса, дівчина? — вигинаючи брови, пирхнув Левко. — Ти ж довбаний педик!

Ґрем кинувся вперед і грубо схопив Левка за футболку. Правий кулак підняв до щоки, наготувавшися до удару.

— Ще раз назвеш мене геєм, я тебе поб’ю!

— Ґреме, будь ласка… не треба, — одним порухом вуст попросила Сатомі.

Ощирившися, Левко відірвав від себе руку американця. Ґрем не розтиснув кулак, і футболка затріщала.

— Та ти… — Українець за малим не гарчав від люті. Безперечно, він був слабшим за мулата, але не думав про це, готовий будь-якої миті кинутись у бійку.

— Я спав з нею, бадді!

— Що?

— Ґреме, ні, — застогнала японка.

Левко хитнувся. Кістки ніг ніби розтанули, а в тілі раптово утворилася порожнеча. Здавалося, внутрішні органи зникли, розчинилися самі у собі, хлопець почувався як мертвий жук, усі нутрощі якого виїли мурахи.

— Цього не може бути… ти ж…

— Я тебе зараз точно відлупцюю!

— Та пішов ти!

— Сам пішов! Ми з Сатомі зустрічаємося.

Хлопець відступив ще на крок. Він не боявся, просто підсвідомо віддалявся від вогню, приховуючи власну розгубленість.

— Сьома… — Левко не повірив.

Спершу Семен не відреагував на поклик, зав’язнувши у хвилях класичної музики.

— Сьомо, твою мать!! — загорлав російською Лео.

Росіянин відкинув навушники і звівся на лікті. Зрозумів усе з першого погляду.

— Скажи мені чесно. — Левко тицьнув пальцем на Ґрема. — Він голубий?

— Чувак…

— Сьомо!

— Лео, все непросто…

Левко відмахнувся, повернув обличчя до Сатомі і перейшов на англійську:

— Це правда?

— Лео, я тобі не казала… — Дівчина стояла за спиною Ґрема, наполовину затуливши обличчя долонями. — Я не думала, що це важливо для тебе, я… — І затихла.

— Бляха, але ж я на власні очі бачив! Він був з Яном Фідлером у ліжку! Голий! Обоє голі!

Ґрем поблажливо посміхнувся.

— Того вечора у мене справді був секс. Тільки не з Яном, а з Сатомі. — Через відверто знущальний тон Семену нестримно закортіло зацідити Ґрему в писок. — За хвилину до того, як ти приперся, до мене заскочив спітнілий від бігу чех і переконав зробити те, що ти бачив: залізти під одну ковдру. — Американець зверхньо випнув підборіддя. — Це все твої друзяки придумали.

— Що придумали?

— Не говорити тобі. Не розповідати про мене й Сатомі. Не хотіли тебе травмувати.

— Але чому?!

— Боялися, що розсваримося і поїздці кінець. Думали, без тебе нікуди не виберемося.

— Краще б і не вибиралися… — розпачливо вставила Сатомі.

— Ян заштовхав Сатомі у ванну і вскочив у ліжко якраз перед тим, як ти ввалився. Я був проти, але змирився — та й то лише через те, що попросила Сатомі.

Лео позадкував глибше в тінь, гамуючи зрадливе тремтіння нижньої губи. Внутрішня порожнеча розширилася.

— Ти знав про це? — ледве ворушачи губами, спитав він.

Семен, похнюпившись, мовчав.

— Сьомо, відповідай… — зовсім тихо.

— Так, — іще тихше мовив росіянин.

— Як ти міг? Увесь цей час… — Левко боявся говорити, відчуваючи, що за кожним наступним словом може розридатися. Хапнувши повітря, він усе ж вичавив: — Я вірив тобі.

Семен знову змовчав, низько схиливши голову.

Постоявши кілька секунд, Левко рвонув уперед. Розкидав ногами вогнище, розтоптав головешки і кинувся геть із табору. Страшенно хотілося втекти, забігти кудись далеко, де він не чув би і не бачив своїх товаришів. Чи то пак тих, кого вважав товаришами. Проте Левко був у пастці. Всюди, куди б не поткнувся, його піджидали наїжачені гіллям і липким листям джунглі.

Через кілька метрів хлопець ускочив у сельву. Гілляччя боляче захльоскало по ногах, тулубу, обличчю. Пітьма була нестерпною, ще чорнішою за ту, що розрослась у його грудях, і Левко злякався. Бігти далі перехотілося. Власне, бігти не було куди. Ще кілька невпевнених кроків, і хлопець спинився.

У той же час повернутись він не міг. Вибравши місце, де гілки не штрикали під боки, Левко опустився на землю.

Ґрем, Сатомі і Семен лишились у темному таборі.

У теплому повітрі дотлівали рештки розкиданого вогнища.

LXIX

Зібравши розкидані дрова, Сьома старанно роздмухував багаття.

— Ти вважаєш, розказувати не треба було? — Ґрем стояв у хлопця за спиною. Японка тулилась до американця, зрідка кидаючи неспокійні погляди в той бік, де зник Левко. Їй було некомфортно.

Семен припинив дмухати, повернув голову.

— Не знаю.

— А ти? — Ґрем ткнувся кінчиком носа в щоку дівчини.

Сатомі стенула тендітними плечима:

— Все одно він колись дізнався б. Ми мали йому сказати…

— Але не тут, — буркнув Сьома.

— Він залицявся до Сатомі, — наїжачився мулат.

— Ґреме, не починай. Ти міг розрулити все інакше.

Під конусом з гілок умить виразно прорізалось полум’я. Сьома хекнув і примружився: теплом обпекло очі. Вогонь прудко розростався, радіючи, що вибрався на волю.

— Ти вважаєш, було б краще, якби я просто стояв і дивився?.. Семе, не мовчи.

— Міг би викласти все делікатніше. Ти був грубий, як селюк.

— А, — махнув рукою Ґрем, — начхати.

«Мудак», — подумав росіянин із невластивою для себе жовчю.

Японка й американець, не розчіпляючи обіймів, присіли на каремат коло вогню. Семен відсунувся. Хвилин десять усі троє мовчали, спостерігаючи, як гарячі язики витанцьовують на чорних гілках.

— Хочу додому, — шморгнула носом Сатомі.

Ґрем поцілував її волосся, а тоді прискіпливо подивився на росіянина:

— Що скажеш? Валимо?

Сьома підклав у багаття кілька галузок. Вони були сирими. Вогонь засіпався, зашипів. Росіянин навмисно не відповідав, тягнучи час, щоб подратувати мулата. І так було зрозуміло.

— Враховуючи