Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 28

МІРГАН

Добре було б просто скочити на коня і помчати куди хочеш просто зараз. Проте обставини і інші люди завжди гирями висять на руках. Спочатку потрібно повернутись в дім Патріка і Айвен, заспокоїти сестру. Відвідати казарми, дати вказівки офіцерам. Відібрати людей , які вирушать зі мною.

І попри невдоволення Седріка, побачитись з принцесою Айгуль, який я багато чим завдячую. Це я влаштовую через Гавейна. Він слухняно тримався осторонь, поки ми розкручували Ліата, але тепер причини уникати одне одного зникли, а я заборгував йому розмову.

- І ти підбереш тепер Іргіс? – цікавиться він, відпиваючи з бокала.

- Ні. Навіть не знаю, чого їй побажати – щоб хтось підібрав чи щоб не підбирали.

- Хіба для тебе має таке вже значення, що вона не багата спадкоємиця тепер?

- Взагалі немає. Просто я її не хочу в дружини.

- В коханки? – примружується Гавейн.

Мене пересмикує. Я згадую одкровення, які підслухав у старому крилі. Треба бути повним самогубцем, щоб після цього лягти в ліжко зі змією.

- Якщо вона тобі байдужа, чому ти просив зберегти їй життя?

- Бо вона жінка, яку я довго кохав. Можливо, вагітна. До того ж, щоб грати свою роль далі, я мав принаймі усвідомлювати, що не цілую жінку, якій сам вже підписав смертний вирок.

- Хотів мати чисту совість? Вона тобі вартуватиме ворога в особі Іргіс.

- Вона нічого не зможе зробити.

- Короні, може, й нічого. А от підіслати отруту тобі чи твоїй матері…

- Не думаю, що вона зайде так далеко. До того ж, їй доведеться мати справу з власною родиною, яка уціліє і збідніє завдяки їй.

 

Айгуль приймає мене в саду – акуратна, граційна і стримана. Мої слова вдячності приймає, коротко нахиливши голову.

- Я зробила це не тільки заради вас, лорде Варан. – каже вона. – Я вважаю найвищою чеснотою володаря – тримати своє слово перед підданими. Седрік втратив би повагу серед лордів, якби король Вортимер знехтував його словом. І це завдало б набагато більшої шкоди, ніж залишити життя цій жінці. Хоч мені й було б легше дихати, якби вона була мертва – адже насамперед вона мій ворог.

- Багато хто не довіряє вам через ваше походження, ваша світлість. Сім’я Ліатів далеко не єдина.

- Я знаю. Вони ж звернулися до вас тому, що й ви поділяли цю думку?

- Скоріше тому, що я був багато років закоханий в Іргіс. Але так, я теж ставився до вас з недовірою.

- Ви смілива людина, але не ризикнули отримати корону і кохану жінку. Чому? – майбутня королева Бетанії дивиться мені прямо в очі. І я раптом розумію, що моя відповідь саме їй – найважливіша.

- Є кілька причин. По-перше, я поклявся служити Бетанії. Так, я хороший воєначальник, але слабкий як потенційний правитель. Інтриги – не моє покликання, а часи благородних королів-лицарів давно минули, якщо колись й були. Друге – кохана жінка не відповідала мені взаємністю. Володіти лише тілом – гіркий трофей. До того ж, я довідався про деякі речі, які зробили моє кохання неможливим.

- В баладах завжди співається, що справжнє кохання перемагає все.

- Схоже на одержимість, коли кохання змушує розтоптати те, у що віриш. На щастя, я виявився на таке не здатний. Хоча й не можу сказати, що це рішення було прийняте без вагань.

Айгуль замислено дивиться на море.

- Так, мабуть, на щастя. Не думаю, що я могла би поважати чоловіка, який би розтоптав себе заради мене.

- Я не знала свого батька, - несподівано продовжує вона. – Моя мати стала однією з його дружин, як військовий трофей. Дядько віддав її, щоб і надалі керувати своїми землями і платити данину. Моя мати жива, як і мої близькі, і в мене немає причин ненавидіти короля Вортимера чи Седріка. Мій батько вбив мого діда, мій майбутній чоловік – мого батька. Я хотіла б виростити своїх синів не так. Щоб їм не доводилось брати собі дружин, вбивши їх батьків. Щоб вони приходили додому і їх зустрічали люблячі обійми. Щоб старший брат не вбивав молодших, отримавши трон. – вона обертається і дивиться мені прямо в очі – Я присягаюсь, що докладу усіх сил, щоб бути хорошою королевою для Бетанії.

- Для мене буде честю служити вам, - я опускаюсь на коліно і протягую їй меч у ножнах.

- Тоді ваші вороги – мої вороги. – Айгуєль опускає руку на гарду мого меча. – Встаньте, лорд Мірган.

Так нас і застає Седрік. І обурення в його погляді змішується з здивуванням.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍