Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 29

АВА

Фрай поїхав зранку, з моїм листом для Міргана. Я нарешті за міцними стінами, з сином і Грейс. Можна нарешті розслабитись, відчути себе жінкою і господаркою свого життя, а не загнаною здобиччю. Таки мені вдалось обставити Кертіса! Посмішка нестримно розтягує губи і назовні рветься сміх. Хочеться кружляти й стрибати! Рей тільки підтримує таке заняття, тож мій ранок переповнений пустощами.

Але і справам потрібно приділити час. Починаючи з одягу. Мій дорожній брудний, а будь-якого іншого просто немає. Дзвоню у звоник, викликаючи Мардж. Ця моторна і балакуча дівчина має мені допомогти.

Через півгодини, після сніданку у себе в кімнаті, ми з Грейс і Мардж розбираємо купу одягу, що притягла остання. Тут кілька страшно старомодних суконь, які належали, мабуть, навіть не леді Агаті. А якійсь леді, що годилася б мені в прабабусі. Всі вони завеликі, бо передбачають не просто корсет, а його стару модель, яка важить либонь не менше, ніж лицарські обладунки. Ще тут кілька оберемків підліткового одягу – хлоп’ячого. Деякі панталончики досить… провокативні, невже колись таке носили?! Бантики, рюшечки… дірка від молі…

- Мардж, а щось не таке старомодне є? Або хоч скромніше? Як ти собі уявляєш, я в цьому вийду з кімнати?!

Мардж заливається сміхом і я починаю підозрювати, що шалапутка просто хотіла порозважатися і заодно розкурочити старі шафи на горищі. Грейс, судячи з усього, приходить до такого ж висновку, звужує очі і , схопивши якусь шмату приймається ганятися за верескучою негідницею, намагаючись протягнути її поперек спини.

- Це жах… - кажу, коли спина вже болить сміятися, а питання одягу досі не вирішене. – Я не можу ходити в нічній сорочці , доки не пошиють новий одяг. Мені здається, Мардж, ти ні на що не годишся. Доведеться просити Девіна чи Ольсана, щоб знайшли якийсь чоловічий одяг. А тебе відправити допомагати на кухню чи в стайню, бо як покоївка ти безнадійна.

Усміхнене личко Мардж витягується, бо говорю я це цілком серйозно. Дівчисько вибігає з кімнати, навіть не спитавши дозволу, і через якийсь час з’являється з новим оберемком і знову тікає, мабуть, за наступним.

Грейс встигла прибрати попередню купу, тож починає розглядати ці приношення. Мардж прибігає ще кілька разів, перш ніж Грейс, нарешті, відбирає з купи якусь сіру сукню з високим гофрованим коміром і манжетами та мисливський костюм в досить непоганому стані. Чоловічий. Він, як не дивно, сідає мені практично по фігурі. Навіть дивно, якому чоловіку таке могло личити, але в комплекті з білосніжними сорочками з кружевними манжетами та жабо виглядає навіть дуже добре. Сукню ж потрібно буде розпороти, щоб перешити і прибрати пожовклий недолугий комір.

- Ми зробимо це за два дні, - запевняє Грейс і йде вниз, щоб зібрати собі команду рукодільниць. Розгублена Мардж ображено проводжає її очима і поривається щось сказати.

- Прибери поки тут, - наказую і вона відмирає і з завзяттям кидається виконувати.

За той час я одягаюсь у єдине, що мені залишилось і Грейс, повернувшись, збирає мені волосся у низький пучок. Я кручусь перед дзеркалом і вигляд мені подобається. Строго і елегантно. І скандально – пошепки додає Мардж собі під ніс. Здригнувшись, ловить мій погляд і поспішно виносить зайві речі з кімнати. Помітно, що їй взагалі не хочеться з неї виходити – адже тут нарешті відбуваються найцікавіші події в замку.

Перший, кого я хочу бачити тут – Девін. Але я не маю найменшого поняття, де саме його зараз шукати. Слуги на очі мені теж не трапляються, тож я вирішую йти в єдине відоме мені місце, де можу щось дізнатися – кімнату управляючого. До Ольсана в мене також багато питань. Він, на щастя, саме там і знаходиться. Побачивши мене, поспішно встає із-за столу і кланяється.

- Леді Грехот! Радий вас бачити у доброму здоров’ї, - Ольсан старанно дивиться мені в обличчя, уникаючи дивитися вниз.

- Так, пане Ольсан,- відповідаю на невисловлене питання. – Я абсолютно без гардероба, тож доведеться таки щось з цим зробити. Але конкретно зараз є більш нагальні питання. Я просила б вас покликати сюди начальника гарнізону і лейя Локвуда, нам є що обговорити.

Ольсан посилає за ними, і невдовзі я слухаю звіт про стан оборони, кількість захисників і таке інше. У військовій справі я можу лише покладатися на думку чоловіків, але хочу розуміти загальну ситуацію, а також, щоб Девін мав змогу задати начальнику гарнізону всі питання. Я не знаю, як вирішити справи із субординацією – Девіну я довіряю безумовно, але й Гервін Сол явно не просто так на своєму місці. І вже точно краще орієнтується у замку та околицях і поточному стані справ. Тож ми організовуємо щось на зразок військової наради, де Девін розповідає про нашого ворога і загрозу, яку він може собою являти. Ольсан займається замком лише в господарській частині і разі небезпеки має передавати управління Гервіну Солу, якому ближче суто військова справа. Чоловіки виробляють план дій, в якому я практично не беру участі.

Мене непокоїть лише одне – я не знаю, що саме Кертісу можуть дати його особливі здібності і яку небезпеку для нас це може нести. І не можу сказати про це чоловікам, що мене оточують. Мені не повірять, скоріш за все. Чаклунство багато хто вважає забобоном – так рідко воно трапляється. Адже ці здібності несли переважно жерці старої віри, що тепер майже винищені. А якщо хтось і відчуває в собі силу – то старанно приховує це.

 - Скажіть, Ольсане, - звертаюсь я до управляючого, - ці села, що ми проїзжали на шляху сюди – якось пов’язані із замком? Може, ми там щось регулярно купуємо чи хтось із слуг там має родину?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍