Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 27

АВА

Подальша дорога проходить спокійно. Якщо не рахувати млявого дощу, що часом переходить у сніг. Коні місять копитами болото на дорозі, і я завзято ворушу пальцями у чоботах, побоюючись їх відморозити. Морозна сирість проникає і під плащ, але тепло від кінського тіла не дає остаточно заклякнути. Кертіс більше не робив спроб дивитися через мене. Але я на всяк випадок не дуже думаю про сина дорогою. Думаю про дім або про самого Кертіса. Найбезпечніше думати про Міргана – він далеко і шкоди це не принесе. Цікаво, чи отримав він згоду своєї Іргіс. Пройшло кілька років – можливо, вона вже дала слово іншому? Або сам Мірган, побачивши її через стільки часу, передумає? Малодушні думки, які більш підходять якійсь безмозкій дурепі, що сподівається там, де сподіватися безглуздо. Так можна і переконати себе в неіснуючій закоханості, тоді як вся справа в тому, що я не маю вибору. Довкола мене не крутяться залицяльники, я не бачу поряд чоловіків, крім Девіна і Фрая. Про кого ж мені ще думати? Окрім Кертіса.

Ми два рази зупиняємось у заїзжих дворах, і там я не надто приховую те, що я жінка. Особливого сенсу в цьому немає. Замовляю в номер гарячу ванну і не ховаю волосся за сніданком. Туга коса не надто кидається в очі, але мої попутникі вражені. Я ловлю допитливі погляди, що мандрують від мене до Девіна, але питань ніхто не ставить.

До Лейвуду ми прибуваємо надвечір. Ворота замкнені і нам не поспішають їх відчиняти. Мені доводиться скинути з голови капюшон і під’їхати впритул до воріт, щоб Ольсан через віконечко у воротях міг мене впізнати. Його обличчя осяває радість, за ворітьми чуються вигуки, метушня і ворота, нарешті, відкриваються.

Ми в’їзжаємо у двір і Ольсан кидається до мене:

- Леді Грехот, нарешті! Ми вас чекали з нетерпінням. З маленьким лордом і нянькою все гаразд, цілі й здорові!

- Ольсане, я теж рада вас бачити. Це мої друзі – лорд Фрай Келлем і Девін Локвуд. Вони допомогли мені дістатися сюди.

- Дуже радий, лорде, лейу . Дозвольте подбати про вас і ваших людей.

Ми проходимо в зал, воїни розташовуються коло вогню, челядь метушиться, забираючи плащі і накриваючи на стіл. Ольсан віддає розпорядження приготувати покої для Фрая і Девіна і місце в казармах для решти.

Я ж тим часом ловлю першу-ліпшу покоївку і наказую відвести мене до сина. Не зможу заспокоїтись, поки не побачу його на власні очі! Грейс з Реєм ще не сплять і кидаються до мене разом. Рей міцно стискає ручки довкола моєї шиї і обхоплює мене ногами. Грейс обнімає нас обох і плаче.

Після безлічі поцілунків і обіймів все-таки мушу спуститися вниз. Покоївка швидко приносить теплу воду, рушник і решту, але… плаття я тут не маю. Виходити в тому, що є у Грейс безглуздо – це не плаття господині замку, ще й завелике на мене. Вирішую йти, як є – лише вмитися і заплести свіжу зачіску. Мардж – моторна дівчина – швидко приносить мені свіжу сорочку – мабуть, Мірганова , коли він ще був підлітком.

Причепурившись таким чином, спускаюсь вниз з Реєм на руках - відліпити його зараз неможливо. І, правду кажучи, мені й не хочеться. Я так довго була без нього, що в мене відчуття, ніби шматок серця відрізали, а тепер нарешті я стала цілою. Я, певне, ще з тиждень його з рук не спущу.

Внизу вже накритий стіл, і люди Фрая якраз займають місця. При моїй появі всі на мить завмирають. Фрай іде назустріч, щоб супроводити до мого місця на чолі.

- Мене звати леді Ава Грехот і я вдячна вам всім за допомогу. – звертаюсь я до людей. – Завдяки лорду Келлему і вам мені вдалось уникнути великої небезпеки і воз’єднатися з сином. Прошу, сідайте і будьте моїми гостями. Обійдемось без великих промов, адже я голодна не менше, ніж ви.

Фрай і Девін сідають після мене, решта за ними. Чути смішки серед воїнів і погляди, спрямовані на мене, здебільшого вражені і цікаві. Я чую у перешіптуваннях своє ім’я. Проте гаряча їжа приваблює мене значно більше і уваги на це я не звертаю. Рей усміхається Фраю, тягнеться до Девіна – але мене не відпускає і я їм із ним на руках.

Після трапези я підіймаюсь до себе. Фрай з людьми вирушає завтра зранку, не бажаючи втрачати часу. Міргану потрібно розповісти про небезпеку. Вклавши Рея спати, я ще довго переповідаю Грейс наші пригоди і вислуховую розповідь про їх з Реєм подорож. Нікому в голову не прийшло шукати Рея у повозці коваля з сім’єю, хоч дорогою і траплялися озброєні вершники, проте невідомо, чи мали вони відношення до Кертіса.

Нарешті Грейс вкладається спати, а я ще деякий час сиджу коло лампи. Втома настільки сильна, як і радість від завершення наших поневірянь, що я просто не маю сну в жодному оці.

Нарешті вирішую написати Міргану листа. Досить покладатися на інших людей, а потім з’їдати себе тривогою. Я коротко описую події , починаючи від появи Кертіса. Згадую свої сумніви щодо леді Агати, намагаючись висловити їх делікатно. Наголошую, що в небезпеці не лише його син, але й мати. Врешті, якщо з ними щось станеться, він навряд чи буде радий тому, що в цей час був біля нареченої.

Після цього напруга відпускає мене і я лягаю в ліжко до Рея, обіймаючи його. Тепер сон наздоганяє мене, щойно я заплющую очі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍