Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

Таємнича природа політики

Політика традиційно асоціюється з чимось прихованим від очей спільноти, з чимось, що відбувається десь за зачиненими дверима, до чого прості смертні громадяни не мають доступу, ба більше — про справжні події у світі політичного вони навіть не здогадуються. Заведено вважати, що політика — справа «брудна», а для більшості — не зрозуміла. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого суттєво вплинуло на сприйняття політики українцями: якщо раніше тези про те, що я, мовляв, «поза політикою» чи «не цікавлюся політикою», переважали на просторах соціальних мереж та в публічному дискурсі, то війна переконала всіх у дуже болючий спосіб, що навіть якщо хтось не цікавиться політикою, не факт, що вона не цікавиться нами. Найкращий жарт із цього приводу з російського сегмента інтернету: «До якого концтабору нас везуть? Не знаю, я не цікавлюся політикою». З іншого боку, слід зважати і на те, що політологами себе вважають різні люди — без відповідної освіти і професійної наукової діяльності з дослідження політичних процесів. Звісно, багато диванних політологів під час ковідної пандемії перекваліфікувалися на вірусологів, а після 24 лютого 2022 р. — на військових експертів, суттєво розширивши тезу про те, що в політиці і сексі (інколи ще у футболі) розбираються всі, а тепер ще й у вірусології, епідеміології, військовій справі, дипломатії тощо. Однак ключове питання в контексті предмета нашого розгляду — конспірології — не у псевдоекспертності, а в з’ясуванні, чому саме політика оповита такою завісою таємності?

У 1755 р. у п’ятому томі l’Encyclopédie Жан-Жак Руссо розмірковує про «політичну економію» і дорікає можновладцям, що в їхніх серцях більше не звучить голос обов’язку, що вони вдаються «до всіх дрібних і ганебних хитрощів, які називають державними максимами (maximes d’État) та кабінетними таємницями (mystères du cabinet)» 280. Автор сам виділив ці словосполучення курсивом, за допомогою чого, як пише М. Неклюдова, передається його «відчуття дистанції між філософом і тим, що він сприймав як мову влади» 281. Звернімо увагу саме на слово кабінетні, якими Руссо позначає приховані владою від народу «справи». Сьогодні мало хто рефлексує на тему, чому «зібрання» міністрів ми називаємо саме кабінетом. Як доводить у своїй статті М. Неклюдова «У тіні кабінетів: з історії політичної уяви ХVI–XVIII століть», це поняття має не лише лінгвістичну, але й цікаву політичну історію. Авторка стверджує, що вислів «у тіні кабінетів» (франц. dans l’ombre des cabinets) був усталеним зворотом, який часто траплявся у французьких творах ХVI–XVIII ст. 282, він нагадує пізніший термін «тіньовий кабінет» (англ. shadow cabinet), яким і до цього часу позначають основних представників опозиції. Якщо розібратися у становленні самого поняття «кабінет», то він пройшов шлях від позначення шкатулок, скринь, шаф, у яких зберігали цінні речі, ще у ХVI ст. до відокремленого, часто — закритого приватного простору. Як пише М. Неклюдова, коли 1604 р. померла єдина сестра короля Франції Генриха ІV, згідно з тогочасною хронікою, він наказав зачинити всі вікна та двері свого кабінету та ліг на ліжко з сумними думками про втрату. Звісно, без ліжка як елемента інтер’єру, але саме в таких закритих, відособлених приміщеннях і формується орган державного управління, яким, з падінням монархій і розвитком сучасної електоральної демократії, стає кабінет міністрів. Символічно, він зберігає відбиток минувшини: справді, міністри і радники збиралися на наради з монархами у спеціальних «кабінетах», до яких вочевидь не те, що пересічний плебс, але й левова частка аристократії прямого доступу не мала.

Історія «кабінету міністрів» як управлінського і політичного концепту вказує на складність і не завжди прозорість процесу ухвалення рішень. Про що радяться політики та управлінці за зачиненими дверима? Що вони там обговорюють? До чого домовляються? Ще одне слово, яке майже втратило для сучасних вух своє колишнє значення — підсобні приміщення, бічні зали в будівлях, установах, театрах, що походить від французького слова на позначення коридору — couloir. З кулуарів Верховної Ради журналісти ведуть свої репортажі, відловлюють і беруть коментарі в депутатів, міністрів і радників, пильно стежать за тим, хто з ким про що говорить тощо. Якісь залаштункові рішення, «договорняки» ми називаємо кулуарними. Пізніше, коли інформація про те, що було сказано і про що домовлено в цих кулуарах, ми дізнаємося багато цікавого. Приміром, Луук ван Мідделаар, спічрайтер Голови Європейської ради (2010–2014 рр.) Германа ван Ромпея пише, що коли 2016 р. в Європі лютувала мігрантська криза, і «ключове питання зими було в тому, чи ми маємо шенген з Грецією чи без Греції… за зачиненими дверима Анґела Меркель сказала: “Я не залишала греків у єврозоні лише задля того, щоб тепер викинути їх із Шенгену”» 283. До політичного спадку колишньої федеральної канцлерки Німеччини можна ставитися по-різному, але ось така інформація про її висловлювання «за закритими дверима» постфактум багато що прояснює про її ставлення до Греції і до греків. Разом з тим навіть це висловлювання може викликати низку суперечливих тлумачень: вона хотіла цим натякнути на те, що весь час рятує греків, але робить це (як у «Хрещеному батькові», без поваги?) заради збереження свого іміджу послідовної політикині, або, можливо, вона насправді завжди симпатизувала грекам, однак ніколи цього не демонструвала, і відтак вимушена була на публіку чи навіть у кулуарах демонстративно казати про них щось неприємне. Результатами спільних дій очільників країн-членів ЄС, особливо членів єврозони, а потім і шенгенської зони — Грецію вдалося лишити і з євро, і в шенгені — і всі процеси, які супроводжували складні перемовини, нескінченні телефонні розмови між політиками та бюрократами, добре описані й досліджені, але широкому загалу вони не так цікаві, бо з них, навіть з натяжкою, європейський «Картковий будинок» навряд чи вийде (якщо ви не зрозуміли, про що йдеться, значить, ви не дивилися цей політичний серіал, відтак, можна припустити, що підкилимні політичні ігри вас мало цікавлять, тож з великою ймовірністю можна далі припустити, що читати про фінансовий порятунок греків вам краще на ніч, бо таке чтиво точно не збадьорить).

«Парламентська асамблея Ради Європи ратифікувала повноваження російської