Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

делегації» або «У ПАРЄ підтвердили мандат делегації РФ» — такі новинні повідомлення з’явилися за місяць до повномасштабного воєнного вторгнення Росії в Україну, 26 січня 2022 р., а 16 березня 2022 р. у Страсбурзі зняли російський прапор, бо Росія, яка 26 років була в цій організації, перестала бути її членом. Відстежувати події за переказом значно легше: за місяць до чогось сталося те-то, потім такого-то числа після стількох років — ось таке-то. Важче стежити за політикою і бюрократією, бо вони вимагають не просто уваги та хорошої пам’яті, але й базових знань про процедури і правила гри: пересічна людина в принципі не має знати, що таке «ратифікація повноважень делегації», а тим паче підтвердження її мандату, і як це все має відбуватися у ПАРЄ (і ще б не сплутати цю ПАРЄ з іншими європейськими радами і парламентами). Наші українські правила і процедури теж не такі й прості. Спробуйте здійснити самоперевірку: уявіть себе депутатом Верховної Ради, і, поки ваша думка не полетіла у височину з традиційними для нашого суспільства кровожерними фантазіями про те, як кого з попередників і за що покарати, візьміть будь-яку ідею, гідну того, щоб стати в нашій державі законом, і, намалюйте схему під заголовком: «Шлях моєї прекрасної ідеї від задуму до закону». Якщо ваш алгоритм має лише дві-три стрілочки без проміжних етапів, спробуйте без допомоги ґуґлу (ми ж усі чесні й порядні люди, тим паче, коли уявляємо себе слугами народу, в сенсі депутатами) вгадати кількість комітетів у ВР і пошепки, щоб ніхто не почув, поясніть самі собі, що ж насправді означає сакраментальна фраза «прийнято за основу та в цілому».

Пропоную не зупиняти наш просвітницький самоексперимент і піти далі: уявімо, що ви прописали ідеальну схему: можливо, ви із самого початку все знали або прописали те, що пригадали, а потім обклалися довідковою літературою та добре розібралися в темі. Хіба можна не поділитися новим знанням із друзями і близькими? Однак тут поставимо собі такий експеримент: що цікавіше слухати вашим друзям чи близьким: 1) опис процедури, як ідея депутата Х може стати законом Y; 2) як депутат X узяв гроші в бізнесмена Z, щоб просунути вигідний його бізнесу законопроєкт Y? Зізнаюся, я обрав би друге, бо це звучить цікавіше. Історія про лобіювання чиїхось бізнесових інтересів може й не бути захопливим трилером, але саспенсу в лекції про законотворчу діяльність ще менше. Ми заручники історій, нам цікаво їх слухати, переповідати, бачити крізь них світ. Однак світ політичного — це не лише історії, це й правила, процедури, теорії й ідеології, розуміння яких потребує напруги, зусиль, навчання і підготовки.

Ідею про те, що ухвалення законів у Верховній Раді подібне до складних ритуалів таємного товариства, це робиться навмисне, щоб заплутувати простий народ, відбиваючи бажання стежити за політикою, я почув від одного таксиста. «Ну от хіба не можна просто, для народу робити — от цей закон, усе, приймаємо. А от ні, треба якісь комітети, слухання, читання, правки — нащо це все?!» Людина за кермом щиро не розуміла, для чого потрібні ті, на його погляд, заплутані та ритуалізовані процедури. Це пояснює, чому обговорення складних і дражливих питань політики, яке відбувається за зачиненими дверима, викликає ще більше нерозуміння та навіть обурення. Справді, що це вони там зачинилися?! Уявлення про таємні товариства, що правлять світом чи щонайменше впливають на нього докорінним чином, актуалізуються в часи суспільних потрясінь, коли в пересічних громадян, для яких складна машинерія вироблення політичних рішень і до того була загадкою, зникає почуття контролю над своїм життям. У публікаціях, присвячених дослідженню теорій змови, що виходили останніми роками, дослідники звертають увагу на зв’язок між популізмом та конспірологією. Німецький змовознавець Міхаель Буттер пише, що вочевидь подібною рисою популізму і теорій змови є недовіра до еліт, однак він одразу дає примітку, що ця подібність обмежується лише сучасними теоріями змови 284. Популізм і теорії змови також поєднує те, що саме популісти у своїй риториці використовують конспірологічний дискурс, але, як пише Буттер, «вирішальна структурна подібність полягає в тому, що і популізм, і теорії змови радикально спрощують політичне поле шляхом сильного зменшення кількості політичних áкторів» 285. Наріжні принципи, як вважає Буттер, відрізняються, бо в основі популізму лежить протистояння між елітами та «простим народом», а для конспірології — протиставлення таємних змовників та їхніх безневинних жертв, однак їх також поєднує особливий консерватизм у погляді на світ, що сприймається як чорно-біла картина постійної боротьби між добром і злом 286. У такому світогляді багато простору для численних змов еліт і таємних товариств, і напрочуд мало для справжнього розуміння політичних процесів національного та міжнародного рівнів, які потребують часу і зусиль, бо, на жаль, вони не редукуються до примітивних уявлень про залаштункових ляльководів, від яких усе залежить. Саме тому можу припустити: допоки політична просвіта не стане всюдисютньо успішним явищем (сумніваюся, що це колись справді станеться), а популізм сприйматиметься як загадкове явище минувшини (ще менш імовірно), таємні товариства будуть викликати інтерес.

На завершення розділу про таємні товариства кілька слів про Великого Архітектора Всесвіту та масонські ландмарки. В історії масонства питання Бога та релігійної належності членів лож розглядалося практично від початку створення організацій масонів у їх сучасному форматі. У Великій Британії питання релігійної належності — протестант (англіканин) чи католик — було актуальним, як і в континентальній Європі, а з часом питання про те, чи приймати євреїв у ложі, також потребувало відповіді. Універсальне й нейтральне позначення Бога, верховної сутності як Великого Архітектора Всесвіту, яке масони прийняли чи радше перейняли у християнських теологів (Томи Аквінського, Жана Кальвіна та інших), дозволило приймати до лож людей з різних конфесій. Масонські ж ландмарки означають принципи і приписи, що їх мають дотримуватися масони, серед яких для більшості масонських лож обов’язковою була й віра у вищу сутність — Великого Архітектора. Якщо застосувати ці принципи до політичного життя, то дотримання принципів і правил, а також рівність усіх перед законом у питаннях дотримування і покарання за порушення, спроможні зробити політику менш підозрілою справою. До цього додається і ціннісний вимір політики, тобто розуміння того, що лежить в основі тих чи інших «ландмарків політики», які суспільство домовляється не перетинати й неухильно дотримуватися. Нарешті можливість відкритого та широкого обговорення принципів політики