Володимир Лвович Ешкін - Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін

Ленго вдалося переправити його з Тіронії сюди, до давньої схованки. За великим рахунком, для того, хто володів знаннями про червоний камінь, це не складало великих труднощів. Сотні тисяч століть тому Ольд запрограмували так, щоб при кожній активації його внутрішнього порталу він автоматично повертався до схованки у Храмі. Тепер він чекав на Овіту у приймальній камері. Вірніше, чекав на відміченого «вогненним цілунком».

Вона прийняла естафету. Те, що мешкало в ній, підказало, що в неї не більше семи-восьми стандартних хвилин. Ящірки-телепатки проспали її втечу з «келії», але відкриття порталу здійняло на ноги всіх до одного охоронців ґ’ормітської твердині.

Нова Овіта видобула Ольд з камери. Червоне сяйво з його глибин притягувало очі. Вона чекала на хвилю благоговіння, проте відчула щось близьке до відрази. Це здалося їй дуже дивним, але часу розбиратися у відчуттях вже не було. Хоча тепер вона знала про Зірку Каїнітів значно більше за решту представників людського роду, всі її знання були порошинкою поряд з тими, які містилися в самому Ольді. Він кривавився сяйвом давно згаслої зірки, біля якої народилися його творці.

Проявам таких енергій, вирішила Нова Овіта, не варто дивуватися.

Тепер від неї, і лише від неї, залежало, щоб він не дістався Жовтим Демонам. Якщо вона правильно діятиме у найближчі вісім хвилин, все радикально зміниться. Мученик нарешті вийде з клітки, Повзучі Отці, магонійці та сотні загиблих рас будуть відомщені, а бридка Імперія і зрадницька Ґ’орма назавжди зникнуть з зоряних карт.

А ще вона зіллється з Шермою у єдину сутність.

Нова Овіта сховала Зоряний Ковчег у нагрудній кишені комбінезона, й це викликало ще один приступ безпідставної відрази. Гостріший за перший. Відтак вона опанувала себе, відкрила секретні двері й побігла до найдавнішої частини Храму, схованої під кільцевими галереями, що оточували фундамент Розплідника богів. Хоча там не було жодного захоронення, ґ’орміти поміж себе називали ці галереї некрополем. До цих похмурих, обличкованих темно-сірим і чорним катакомб нечасто заглядали охоронці і вчені. А паломники обходили некрополь, відчуваючи примарні енергії, що дрімали в його кристалічних структурах.

Проходом, що вів до галерей, не користувалися щонайменше сотню тисяч років. Килим абсолютно однорідного, найдрібнішого, незайманого цілі епохи пилу вкривав його плити. Найменший з рухів здіймав його з підлоги, перетворював на сухий туман. Але Новій Овіті це бігти не заважало. Залишаючи за собою довжелезний пиловий шлейф, вона дісталася вузлового порталу Фаренго за чотири хвилини.

Преподобну Р’аавал розбудили голоси предків. Тіні древніх драконів кланів Б’єдор і Са’арр піднеслися з вирію, їхні жезли тривожно завібрували у свідомості ґ’ормітської Знаючої, попереджаючи про біду. Лабіринт підхопив цю тривогу і створив з неї образи, у яких мешкало достатньо знання для того, щоби Преподобна побачила джерело та напрямок небезпеки.

Р’аавал вклала у свій ментальний виклик стільки енергії, що на мить її свідомість вийшла за межі реальності. А коли повернулася, то відчула, що всі дванадцять ящірок-телепаток, які мешкали у Розпліднику, зрозуміли, про що йдеться, і чекають її наказів.

Тринадцятою відізвалася піфійка Мулан.

У Преподобної не було часу на довгі розмірковування. Вона знала, що будівничі Розплідника свого часу обладнали його порталами різних типів. Частину з них зруйнували під час війн з Темним і гуманоїдами, деякі згасли з невідомих ґ’ормітам причин. Потенційно робочим вважався лише вузловий портал, де зберіглася занурена в анабіоз колонія мафеді. Але й згаслі могли ховати в собі сюрпризи.

Р’аавал наказала трьом перевірити кімнату, де колись зберігався Ольд, ще двох відправила до згаслого порталу у Залі Часу, а сама на чолі головного загону рушила до вузлового. Вперше за багато обертів Фаренго навколо Таліс ящери з кланів Б’єдор і Са’арр прихопили з собою родові жезли. Золоті посохи сили, створені великими Драконами задовго до того, як керуюча корпорація переселилася на Ґ’орму, а в Розплідник прокралося зло.

Створені якраз для таких випадків.

Загін Р’аавал ще просувався скісною централлю, коли Гумм і Мулан з’явилися у кільцевому коридорі, який оббігав мертве серце некрополю — фундамент Розплідника. Вже другу ніч вони не залишали обвідної галереї, слідкуючи за підходами до порталу.

— Он вона! — Мулан побачила Нову Овіту, яка щойно активувала енергетичний контур.

Яскраво-синє сяйво пробігло пластинами, що аркою нависали над машиною телепортації. Вони немов скинули з себе тисячолітнє заціпеніння, запульсували древньою силою. За лічені секунди хвиля оновлення пробігла всім величезним агрегатом, повертаючи йому робочі властивості, відбиваючись глухою луною від склепінь центральної зали. Здавалося, самі гранітні стіни дивуються раптовому наповненню висохлих каналів енергії, бурхливому пробудженню мертвого. Вібрація велетенського механізму підняла хмару вікової пилюки, що на очах скрутилася у стрункі спіралі. Хвиля низького звуку пройшлася коридорами і колодязями, наче ревіння печерного звіра, потурбованого у власному лігві.

Цей інфразвуковий рик дивним чином подіяв на Гумма, пробудивши в єстві рудокопа спогади про підземелля Кідронії. У тамтешніх печерах такий звук линув з глибин планети, передуючи зсувам скельних масивів та обвалам, що за мить змінювали топографію виробіток на тисячах кубічних кілометрів. Голос порталу наповнив Гумма несподіваною рішучістю. Рудокопові здалося, що в нього вливається безмежна сяюча сила, що тепер він здатний рушити скелі та досягати склепіння плечами.

Гумм промурмотів щось про незбориму волю Велудумана та кинувся туди, де розгоралося синє світище. Він розвинув неабияку швидкість, проте рудокопові годі було поспіти за легконогою Мулан, котра випередила його ледь не на чверть обвідного кільця.

Не звертаючи на них уваги, Нова Овіта продовжувала виконувати ту послідовність дій, яку б на Тіронії назвали циклограмою. Вона знала, що для відправки Ольду не потрібно розморожувати мафеді. Ковчег міг телепортувати себе без сторонньої допомоги, а системи порталу потрібні лише для визначення адресата. Її завдання було вузьким: ввімкнути панель прямого введення, набрати на ній адресу порталу-приймача та покласти Ольд до відправної камери.

Перше вона виконала. Після доторку її долоні на панелі, яка ще півхвилини тому нагадувала плиту полірованого чорного мармуру, замерехтіли тонкі золоті лінії. Малюнок наче виступив з глибин плити, розкреслив її на рівні квадрати, і в них спалахнули позначки. Вони складалися з крапок, ліній та гачків. Знавці єгипетських ієрогліфів та дослідники мертвих культур Америки знайшли би серед них знайомі сполучення. Насправді ж символи на панелі прямого введення не мали нічого спільного з мовами та числами земних народів. Ті, хто ними користувався, давно відійшли до благих світів, й лише в архівах таких древніх рас, як ґ’орміти, збереглися таблиці з алфавітами та числовими маркерами прабатьківських цивілізацій.

Тільки на мить клонка НО98 застигла над панеллю, згадуючи символи коду, відтак вибрала перший з них, доторкнувшись до світлового значка, складеного з двох крапок і однієї лінії.