Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

 І постарілий раптом батько важко підвівся.

— До зустрічі за три дні.

 Навколо нього почав згущуватися туман, поки повністю не вкрив його. Коли за хвилину туман розсіявся, у кімнаті його не було.

Маргарета була спустошена. Зрозумівши, що тільки сон може зараз їй допомогти упорядкувати думки, вона вирушила до спальні. Там її зустріла Іда.

— Ну що? Ти дізналася щось? Розповідай, не мовчи.

— Люба, давай завтра. У мене немає сил.

— У сенсі, немає сил? Ти щойно з острова повернулася.

— Завтра. Усе завтра.

 І забравшись у ліжко, накрилася з головою. Як же їй хотілося зараз відгородитися від усіх. Було б чудово прокинутися вранці й дізнатися, що це просто страшний сон, що Герберт здоровий, що все, як раніше.

Вранці Іда змусила господиню все розповісти. Подруга бігала кімнатою, усім своїм виглядом висловлюючи обурення. Крім того, не соромлячись у висловлюваннях, розповідала все, що думає про розумові здібності Марго. Вона договорилася до того, що Маргарета якоїсь миті не витримала і, різко вставши перед Ідою, сказала:

— Дозволь тобі нагадати, що Сила все ще при мені! Не доводь мене до гріха! Замовкни! Або я за себе не ручаюся!

 Найкраща подруга ображено замовкла. Щоправда, надовго її не вистачило.

Три дні пролетіли швидко. Маргарета знайшла місячний камінь і віднесла ювеліру, щоб він зробив перстень із цим каменем. Оновила всі захисти. Завершила всі справи, які стосувалися магії. Ну як завершила, постаралася завершити. Вона довго намагалася вирішити, де можна заховати заповітний камінь і як його убезпечити від чужих. Адже якщо він потрапить до рук темного Мага, світ буде в небезпеці, як би пафосно це не звучало. Усі ці дні, чим би вона не займалася, за нею скрізь ходила Іда й нескінченно бубоніла. Найскромніше слово, яке чула від неї господиня, було «ідіотка». На подругу не діяли жодні погрози, умовляння, нічого. Закінчилося тим, що Іда була замкнена в підвалі.

Увечері третього дня приїхав батько з Едвардом.

 Герберту стало гірше. Лікарі почергово, змінюючи один одного, весь час перебували з ним.

 Мартін, залишивши онука біля батька, піднявся до доньки.

 — Яке рішення ти прийняла?

— Моє рішення незмінне, тату. Я, як ти і просив, три дні обмірковувала його. Життя Герберта для мене важливіше за моє. Сьогодні я запечатаю свою Силу в камінь. Усе продумано, до дрібниць. Я прошу тебе тільки про підтримку і все.

 Маргарета дістала маленьку скриньку і простягнула її батькові. У скриньці лежав дивовижної краси перстень із золота. Він був зроблений у вигляді янгола, який крилами обіймає камінь, а волосся його обвивало палець. Обличчя було гарним і неупередженим.

— Коли ти встигла? — здивовано запитав Мартін.

— Мій ювелір ніколи мене не підводив.

— Ти хочеш, щоб я був поруч?

— Так. Хочу, — тихо сказала донька.

 Вона нізащо не зізналася б йому, що їй страшно. А їй було шалено страшно. Вона знала, що йде на величезний ризик, але інакше вчинити не могла.

 Батько важко зітхнув. З його очей котилися сльози.

— Це твій вибір. Мені шкода, що тут зараз немає твоєї матері. Можливо, їй би вдалося відмовити тебе від цього кроку.

— Ні. Не вдалося б. Нікому не вдалося б.

Маргарета обійняла його. Він завжди був для неї молодим, сильним... а зараз її улюблений батько мав вигляд глибокого старого. Вона розуміла, що для нього вона вмирала. Не фізично, звісно, але... Марго поцілувала його й показала на крісло біля стіни.

— Присядь тут, будь ласка. Усе буде добре. Я люблю тебе, тату. Я роблю, як повинна.

 Потім вона запалила ритуальні свічки й почала закликати Богиню.

 У центрі кімнати з'явилося сяйво, і пролунав голос:

— Ти все-таки вирішила запечатати свою Силу?

— Так. Я жертвую Силу в сплату за здоров'я і життя свого чоловіка Герберта.

 Маргарета поклала перстень на долоню і простягнула в бік Богині.

— Хай буде так.

Тієї ж миті кілька різнобарвних найтонших ниточок обережно, наче нерішуче вийшли з пальців чарівниці й почали ніби обстежувати камінь. Спочатку одна нитка пірнула в нього, потім решта. За кілька миттєвостей уже потік із ниток рвонув туди з неї. Що сильнішим ставав потік, то важче ставало стояти Маргареті. Вона чимдалі більше й більше слабшала, опускаючись на підлогу. Коли вся Сила перетекла в камінь, жінка знепритомніла й перстень випав із її руки. Останньої миті, коли він котився, одна маленька ниточка повернулася до неї назад, і пролунав голос:

— Сплачено.

Сяйво згасло. Мартін кинувся до доньки. Дякувати Богу, вона дихала. Слабко, але дихала. Він підняв її на руки й поклав на подушки в ніші великого вікна. Потім підняв перстень. Камінь світився холодним місячним світлом. Потримавши його в руці, Мартін поклав коштовність у скриньку і, зі сльозами, закрив її. Тут він почув радісні крики, що наближалися до кімнати. Без стуку до кімнати влетів лікар з очманілими очима.