Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

— Ти сама знаєш відповідь, — пролунало в голові Марго.

— Я не уявляю, як врятувати його. Я готова пожертвувати собою, тільки б він жив.

— Ти знаєш усе сама, — повторила та.

— Мені віддати своє життя в обмін на його?

— Не треба впадати в крайнощі, — м'яко, але водночас суворо сказала Богиня. — Досить віддати свою магічну душу.

— Але якщо я відмовлюся перед Вищими від магії, я і фізично помру. Адже це те саме.

— Ні. Не відмова.

— Я не розумію.

 Богиня починала втрачати терпіння.

— Думай. Вищі збережуть життя твоєму коханому, якщо ти віддаси Силу.

— Кому? — розгубилася Маргарета.

Богиня підняла очі догори, ніби закликаючи когось дати їй сил і терпіння. Важко зітхнувши, вона подивилася на жінку.

— Не кому, а чому. Передай Силу предмету. Таку Силу, як у тебе, може прийняти лише місячний камінь. Але запам'ятай, у цьому житті ти не зможеш уже повернути магію.

 Маргарета хотіла ще поставити запитання, але встигла тільки подякувати, і Богиня розтанула у світлі перших променів сонця.

 Підійшла Емма.

— Ти отримала відповідь?

— Так.

— Ти зможеш урятувати чоловіка?

Марго помовчала, потім рішуче сказала:

— Так. Але це наша з тобою остання зустріч. Незабаром я стану звичайною жінкою і не зможу вже прилітати сюди...

— Чому?

— Не зможу літати.

— Як? Ти що, з глузду з'їхала? Ти збираєшся відмовитися від магії через чоловіка?! Хочеш, я тебе по голові шандарахну, щоб твій розум повернувся?

 Маргарета подивилася на Емму і зрозуміла, що та не жартує.

— Заспокойся. Це моє життя і мені вирішувати, що мені робити.

В Емми сльози стояли в очах.

— Але я не розумію... Ти ж унікальна! Ти ж Янгол! Тільки Янголи мають крила. Невже немає іншого способу? Це не вкладається в моїй голові. ЯК можна відмовитися від дива?

 Закінчивши цю тираду, Емма сіла на землю і розплакалася. Маргарета не очікувала такої реакції від своєї нової знайомої. Чесно кажучи, вона ще й сама не розуміла, як житиме без своєї магічної душі. Але те, що вона знала абсолютно точно, це те, що не зможе жити без свого коханого.

 За день відпочивши та набравшись сил, подруги з настанням ночі почали прощатися. Емма сказала:

— Якщо тобі знадобиться допомога, надішли мені звісточку, я прилечу. Не сумнівайся. Одразу прилечу.

Тут вона, з властивою їй безпосередністю, міцно обійняла Марго і, намагаючись не плакати, рішуче розвернулася і, застрибнувши на свою яскраво оздоблену мітлу, умчала в нічне небо.

 Маргарета повернулася до священного кола. Вона блукала поміж цих величних кам'яних велетнів, прощаючись із кожним. Адже більше вона ніколи їх не побачить, не доторкнеться до них, не відчує силу, яку вони випромінюють.

 Повернувшись додому, вона впевнилася, що з Гербертом більш-менш усе гаразд і він спить. Марго вирушила до своєї кімнати. У кріслі сидів батько.

— Як злітала?

— Що ти тут робиш?

— Хочу переконатися, що з тобою все гаразд, і ти не наробила дурниць. Під час нашої останньої зустрічі ти була надто збуджена й емоційна.

— Тату, я можу втратити чоловіка. Помилуй Боже! Як я можу бути спокійна?! — звилася Марго. — Як ти не розумієш?!

— Ти не можеш змінити те, що сталося. У нас немає влади над часом. Люба, ти маєш прийняти це. Так вирішили Вищі, сама знаєш. Це випробування, яке мусимо пройти ми всі.

 Маргарета сіла. Вона не знала, говорити батькові чи ні про те, що можна все виправити. Його реакцію нескладно було передбачити. Побачивши, що дочка щось таки дізналася на острові, батько різко піднявся і, підійшовши до неї, схопив за плечі.

— Що ти задумала?

Вона вивернулася, відскочила вбік і, витягнувши вперед руку, швидко сказала:

— Заспокойся. Якщо ти спокійно мене вислухаєш, я все розповім. Тільки спокійно, прошу тебе.

 Мартін сів і постарався опанувати себе. Розмова мала бути явно важкою. І він чітко розумів: нічого доброго не почує. Маргарета теж сіла і, глибоко зітхнувши, обережно підбираючи слова, розповіла про розмову з Богинею. Вона очікувала бурхливої реакції батька, криків, умовлянь, але батько застиг у кріслі. Він дивився в одну точку й мовчав. Довго. Марго не витримала.

— Ну, скажи хоч щось. Не мовчи, заради всього Святого.

— А що я можу сказати? Це самогубство. Тільки звичайне самогубство, це чик і все. А ось ти вибрала збочений повільний варіант. Це не принесе нікому щастя, ні тобі, ні Герберту. Прошу про одне, дай собі три дні. Якщо через три дні ти, як і раніше, будеш готова віддати свою магічну душу, щоб чоловік був поруч із тобою, я прийму твій вибір... Точніше буде сказати, намагатимуся прийняти. Але ти маєш знати, змінишся не тільки ти. Твій чоловік теж не буде таким, як раніше.