Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

— Можна спробувати, — обережно простягла перша. — Тому що й у нас немає інших зачіпок щодо того, де її шукати.

Почулися кроки, а за ними — удар дверима. Навчена гірким досвідом, я почекала ще кілька хвилин, перш ніж обережно покинути свій сховок.

Схоже, вони не стали обшукувати кімнату, що було доречно — щоденник, ключ і даггеротип, а разом з ними і мій планшет з усією… не зовсім навчальною інформацією, були хоч і приховані, але не надто надійно, щоб їх не знайшли люди, які знали б, що шукати. Отже, зітхнувши з полегшенням, я відкрила свою маленьку схованку і перевірила заповітні предмети — так і є, все на місці.

Але що ж тепер робити? І головне, де шукати Мирослава? Як допомогти йому?

Не дозволяючи собі піддаватися паніці, я почала посилено ворушити звивинами. Вони прийшли за ним, почали діяти активно та агресивно, а головне — шукали мене. І якщо пригадати видіння… Невже це тоді була та сама спроба повернути до життя жреця, дух якого став основою виміру, в якому знаходиться академія? Причому спроба, зважаючи на все, провалилася. Тоді мене вбили, але Мирослав встиг урятувати мою душу, закинувши її на переродження у майбутнє. Самого ж його тоді, судячи з усього, схопили і наклали те саме контролерське прокляття, яке протрималося непоміченим весь цей час.

Виходить, якщо їхня мета — знову спробувати провести свій ритуал, то й місце має бути те саме. Якийсь темний, холодний зал… Як сказав Мирослав, Серце виміру Академії.

Серце виміру…

Та сама кімната на секретному рівні підземелля, де Жан де Шатопер поховав останки жреця? І яка є нервовим центром головного секрету Крижаної Академії.

Стиснувши в руці старий ключ, колись здобутий в гробниці архітектора, я почала гортати на планшеті сторінки зі своїми перекладами. Де ж, де ж, де ж!

Ось воно, опис цієї кімнати. А головне — вказівка, як до неї пройти.

Не зволікаючи більше жодної секунди, я закинула ключ у кишеню і побігла вперед! Швидше, що є духу. Декілька поворотів павутинням підземель, і ось він, невеликий виступ стіни. На якому я легко відшукала камені, що просідали, відкриваючи прохід, а за ним — круті сходи, що ведуть у густу темряву секретного рівня підземель. Туди, де знаходилася сама основа цього виміру.

Чим глибше я спускалася, тим сильніше паморочилося в голові і калатало серце. Жодного страху, ніякої паніки, інакше я втрачу його, свого чоловіка, тепер уже раз і назавжди! Потрібно діяти, рішуче та безжально. Незалежно від того, що я там побачу, мені не дозволено програвати.

Сходи закінчилися так несподівано, що я ледь не впала, спіткнувшись на раптовому рівному місці. Напружено видихаючи повітря, я пішла вузьким коридором, що виявився зовсім недовгим... І закінчився входом у великий темний зал, по краях якого горіли свічки і багаття, світло від яких зловісно танцювало на ритуальних барабанах, статуетках і всіляких дивних, незнайомих мені предметах, вигляд яких викликав трепет.

Але що найголовніше, у самому центрі зали на метр височіло насип, накритий шкурами, від якого линула похмура і неймовірно сильна енергетика. А поряд із цим насипом, прив'язаний мотузками до вбитих у камінь металевих кілків, лежав непритомний лорд ректор!

Зойкнувши, я відразу підбігла до нього, впала на коліна і спробувала розштовхати, але чоловік не приходив до тями. Тоді я, стиснувши зуби, почала заклинанням розрізати мотузки, щоб через кілька хвилин спробувати потягнути Мирослава на собі... ось тільки навіть закинути його на спину не вийшло! Він був дуже міцної статури, я ж навпаки — дуже тендітна і фізично слабка. Пам'ятаю, мене в дєрєвнє тітки за це навіть дражнили — що худенька, дурніше не буває, працювати не зможу, хто на такій одружується. У Києві мою комплекцію навпаки несподівано оцінили як дуже привабливу, і якби не сором’язливість, то можливо комусь вдалося б почати зі мною зустрічатися. От тільки привабливої зовнішності виявилося замало — гарних дівчат у столичних ВНЗ було багато, а серед них було чимало й забезпечених. І всі ці красуні вміло мене затьмарювали, я ж не претендувала на місце серед них, та й одягалася недбало. Тож просто вчилася.

А ось зараз… зараз я не знала, як бути! Заклинань, які дозволили б мені перетягнути Мирослава за допомогою магії, мені вивчити поки не довелося, і до тями він ніяк не приходив. Тож вибору немає, якою б я не була фізично слабкою, треба тягнути ректора, доки не повернулися ті, хто його сюди приніс.

Міцно схопивши чоловіка за руки, я повільно, стиснувши зуби від напруги, попрямувала до виходу, намагаючись зараз просто не думати про те, як мені взагалі підняти його величезними крутими сходами. Крок за кроком, я просувалася до виходу із зали... Аж раптом почула кроки, що наближалися! І перш ніж встигла щось зробити, почула гарний жіночий голос:

— Ти диви, не думала, що ти знайдеш це місце. Розумна мені сучка попалася.

Впевненим кроком, пропалюючи мене поглядом, у зал увійшла Мама Кайя: як завжди строга, стримана, лише високий комір її сукні був розстебнутий. І під ним, не ховаючись, майоріла червона шовкова стрічка.

Не може бути…

— Ви... це ви! — Заїкаючись, пробурмотіла я, від шоку випустивши руки ректора, від чого ті відразу впали назад на підлогу. — Ви нащадок жреця!

— Правильно, студентко, — спокійно промовила жінка, єдиним помахом руки відкидаючи мене до стінки! — І мій рід із покоління в покоління мешкав у стінах цієї академії з єдиною метою: помститися. Повернути нашого великого предка до життя, зруйнувати все це місце разом із усіма студентами та урядовими викладачами, хто в ньому знаходиться, а потім влаштувати справжній хаос усьому вашому світу. А допоможете нам у цьому ви, безглузда солодка парочка. Ви попалися нам просто ідеально: родич пожирача жаб, який обдурив нашого великого предка і уклав його дух у цьому місці, і надмірно пронизлива дівчина, обдарована Споконвічною магією тієї сили, що є достатньою для ритуалу. Спочатку я принесу в жертву твою душу, і поки ти відходитимеш — кров'ю лорда Поплавленса відчиню двері, по яких дух мого великого предка покине свою гробницю і зможе зайняти твоє миле тільце. Після цього йому стануть підвладні відразу Споконвічна магія як землі, так і льоду. І ніхто не зможе протистояти йому, коли він розпочне свій похід відплати. На жаль, минулого разу вам вдалося перешкодити нам — твій лорд зумів звільнитися в останній момент і перебив тих, хто проводив ритуал. А поки наспіли мої предки зі своїми поплічниками — закинув твою душу в майбутнє, позбавивши нас можливості правильно завершити розпочате. Тож ми вирішили діяти інакше: взяли його хіть під контролерське закляття і разом із ним же заблокували спогади. Побічним ефектом, щоправда, стали максимально огидні музичні смаки та тяга до жахливої творчості. Таким чином, за нашим велінням ми не тільки отримали в розпорядження постійний штат поплічниць, але й отримали групу потенційних жертв для ритуалу, з якого мало розпочатися відновлення незавершеного відродження жреця. Кров жінок, з якими спав Помічений, відновила плетива заклинань, що заснули після незавершеного ритуалу у минулому. І коли в стіни Крижаної Академії ступила друга Помічена, вже відроджена, ми могли починати знову, вдаривши в барабан останньої ночі року. А зараз настав час завершити те, що вже давно мало закінчитися.