Артур Хейлі - Готель

Відтворивши в уяві цю картину, Кертіс О’Кіф невдоволено подумав, що Уоррен Трент і досі не дав офіційної згоди на умови, запропоновані йому два дні тому. До полудня — крайнього строку — лишалося півтори години. Очевидно, власник «Сейнт-Грегорі» зволікатиме з капітуляцією до останнього.

О’Кіф нервово міряв кроками вітальню. Півгодини тому Додо вирушила в похід по магазинах — він вручив їй кілька сот доларів великими купюрами, порадивши запастися легким одягом: в Неаполі спека ще більша, ніж у Новому Орлеані, а в Нью-Йорку на купівлю речей не буде часу. Додо, як завжди, зворушено подякувала йому, хоч — сміх, та й годі! — не так бурхливо, як учора, коли він за шість доларів купив квйтки на екскурсійний пароплав. Чудні створіння ці жінки, подумав О’Кіф.

Думки його урвав дзвінок телефона. Апарат стояв у другому кінці кімнати, й О’Кіф підбіг до нього.

— Слухаю!

Він сподівався почути голос Уоррена Трента. Але телефоністка сказала, що це міжміський виклик. За мить він упізнав гугняву мову Генка Лемніцера.

— Це ви, містере О’Кіф? Маю гарні новини!

— Які саме?

— Я підписав контракт для Додо.

— З ким?

— Уот Керзон знімає нову версію «Всього з собою не забереш». Пригадуєте — ми фінансуємо цю стрічку.

— Пригадую.

— Вчора я дізнався, що Уотові потрібна дівчина на роль Енн Міллер. Роль, хоч і не головна, але непогана, а Додо в неї впишеться, як у свій бюстгальтер.

Кертіса О’Кіфа знову покоробила Лемніцерова вульгарність.

— Спершу, очевидно, має відбутися проба.

— Ну звичайно.

— А що як Керзон забракує Додо?

— Ви жартуєте? Чи, може, забули про свій вплив, містере О’Кіф? Вважайте, що Додо вже знімається. До того ж, я домовився із Сандрою Стрен — вона бере дівчину під свою опіку. Ви ж знаєте Сандру?

— Так.

О’Кіф добре знав, хто така Сандра Стрен. Ця жінка мала репутацію найкращої в Голлівуді викладачки акторської майстерності. Вона була відома ще й тим, що брала в науку невідомих юних протеже багатих покровителів і вирощувала з них кінозірок першої величини.

— Я дуже радий за Додо, — сказав Лемніцер. — Вона така гарна дитинка! Але тут треба діяти негайно.

— Цебто?

— Її чекають, як-то кажуть, на вчора, містере О’Кіф. Але я вже про все подбав — і про заміну теж.

— Про заміну?

— Так, про Дженні Ламарш. — В Лемніцеровім голосі почулися здивовані нотки. — А ви хіба забули?

— Ні, не забув.

— Тож, кажу, я все владнав, містере О’Кіф. Дженні сьогодні ввечері вилітає в Нью-Йорк і завтра зустрінеться там з вами. Квиток до Неаполя, взятий на Додо, ми перепишемо на Дженні, а Додо хай летить прямо сюди з Нового Орлеана. Просто, га?

— Але ви обіцяєте, що міс Леш одержить цю роль?

— Містере О’Кіф, присягаюся могилою моєї матері!

— Ваша мати ще жива.

— Тоді могилою моєї бабусі! — На мить Лемніцер замовк, а тоді, наче раптом здогадавшись, сказав: — Якщо ви не знаєте, як піднести це Додо, то доручіть мені! Просто вийдіть прогулятися, а я тим часом подзвоню їй і все поясню. Так буде краще — без слів сумних і сліз прощальних.

— Ні, не треба. Я сам.

— Ну, як знаєте, містере О’Кіф. Я просто хотів вам допомогти.

— Міс Леш повідомить вас про свій приїзд телеграмою. Ви зустрінете її в Лос-Анджелесі?

— Аякже! Я її вже жду — не діждуся! Ну, гаразд, містере О’Кіф. Бажаю вам добре повеселитися в Неаполі. Ох і заздрю ж я вам на Дженні!

Нічого не відповівши, О’Кіф поклав трубку.

Додо повернулася щаслива, задихана, навантажена пакунками, в супроводі розсильного, який теж ніс цілу гору картонок.

— Мені треба ще раз збігати туди й назад, Керті. Це не все!

— Для цього існують бюро доставки, — буркнув О’Кіф.

— Ні, так краще! Як на різдво! — Вона пояснила усміхненому розсильному: — Ми їдемо в Неаполь. Це аж в Італії.

О’Кіф дав розсильному долар і почекав, щоб той вийшов.

Додо, звільнившись від пакунків, кинулася О’Кіфові на шию й поцілувала в обидві щоки.

— Ти скучив за мною? Боже, Керті, я така щаслива!

О’Кіф лагідно зняв її руки з своїх плечей.

— Присядьмо! Я хочу розповісти тобі про зміни в наших планах. І маю для тебе приємну новину.

— Ми виїдемо раніше?

Він похитав головою.

— Ні. Все це стосується не стільки мене, скільки тебе. Люба, тобі нарешті дають роль у кіно. Я давно вже добивався цього. А сьогодні мені подзвонили й сказали, що про все домовлено.

Додо дивилася йому просто в обличчя своїми наївними блакитними очима.

— Мене запевнили, що роль дуже цікава — я, власне, зразу поставив таку умову. Якщо все буде гаразд — а я не маю сумнівів щодо цього — то це може стати початком чогось справді великого в твоєму житті. — Він затнувся, відчуваючи, як нещиро звучать його слова.

Додо повільно промовила:

— Це, мабуть, означає… що я мушу їхати…

— На жаль, так, люба.

— Коли?

— Хоч як це прикро — завтра вранці. Ти полетиш просто в Лос-Анджелес. Тебе зустріне там Генк Лемніцер.

Додо повільно кивнула головою і, піднісши до обличчя тонкі, довгі пальці, відкинула з лоба пасмо попілясто-білявого волосся. Це був механічний, простий і разом з тим — що характерно для неї — дуже звабний жест. О’Кіф несподівано уявив собі її в обіймах Генка Лемніцера — і відчув щось схоже на ревнощі. Лемніцер, який так заповзято вишукував для хазяїна «партнерок», нізащо не став би залицятися до кандидатки у фаворитки. Але потім… Потім — то вже інша річ. О’Кіф відігнав від себе цю думку.

— Повір, люба, мені дуже тяжко розлучатися з тобою. Але нам треба подумати й про твоє майбутнє.

— Нічого, Керті. — Додо все ще не зводила з нього очей. І хоч які вони були наївні, в нього раптом майнула абсурдна думка, що вона бачить його наскрізь. — Нічого. Все гаразд.

— Я думав — ти більше зрадієш, коли почуєш про роль.

— А я радію, Керті! Їй-богу, радію! І вдячна тобі… Ти, як завжди, такий милий… такий дбайливий…

Він підбадьорився.

— Ти навіть не уявляєш, яка це чудова перспектива. Я певен, гратимеш ти добре, а я, звичайно, стежитиму за твоїми успіхами. — Він вирішив зосередити свої думки на Дженні Ламарш.

— Отже… — голос її зірвався, але вона зразу ж опанувала себе. — Отже, ти поїдеш увечері, а я залишуся тут до завтра?

— Ні, — блискавично вирішив він. — Я перезамовлю свій квиток на завтра. На ранок. Ми проведемо вечір разом — так, щоб він залишився в нашій пам’яті назавжди.

Додо вдячно