Соломія Лісневська - Зрада. Двічі в одну річку, Соломія Лісневська

- Це від пересадки, - раптом вимовив він, помітивши, що я дивлюся на його шрам. Його голос був тихим, майже відстороненим, але в ньому звучала якась гіркота. - Мені пересадили серце п'ять років тому.

Пересадка серця. Мої губи пересохли, і я насилу ковтнула.

- У якій лікарні? - запитала я, відчуваючи, як усередині все стискається від дивного, неясного почуття.

Він відвів погляд на кілька секунд, ніби не хотів говорити про це, а потім тихо відповів:

- У Центральній міській лікарні. Це було в... - він зам'явся, немов прокручуючи дати у себе в голові. - У липні. П'ятнадцятого числа. 

Я застигла. Час зупинився. Дата смерті Ігоря. Моя голова запаморочилася, і я раптово відчула, як у грудях щось стиснулося.

- Як вас звати? - запитала я, ледь справляючись із тремтінням у голосі.

Чоловік підняв на мене очі. Його погляд був уважним, пронизливим, ніби він знав, що мої запитання - не випадковість.

- Ігор, - відповів він просто, немов це було найприродніше ім'я на світі.

Я завмерла. Моє серце билося в шаленому ритмі, голова паморочилася, і в цей момент я зрозуміла, що не можу більше стримувати сліз. Я стиснула губи, але сльози все одно потекли по щоках, обпалюючи шкіру. Ім'я Ігор розірвало мою душу, як скалка, яка завжди там була, але яку я так старанно ховала від самої себе.

Чоловік замовк, явно помітивши мій стан, але не став питати нічого зайвого. Він продовжив роботу, але я вже не могла відірватися від його імені. Моє серце билося так голосно, що здавалося, воно луною віддавалося по всій трасі.

Через кілька хвилин він закінчив. Машина була готова, але коли я сіла за кермо і спробувала завести двигун, мотор відмовився заводитися.

- Схоже, ви застрягли не тільки з колесом, - вимовив Ігор із легкою посмішкою. - Схоже, акумулятор сів.

Я похитала головою, не вірячи в те, що відбувається. Усе навколо було таким безглуздим, таким неможливим. 

- Якщо хочете, я можу підвезти вас, - запропонував він, дивлячись на мене своїми уважними очима. - Ви з дітьми не можете тут залишитися.

Я кивнула, розуміючи, що іншого виходу просто немає.

***

Дорога назад до міста була тихою, майже безмовною. Я сиділа на передньому сидінні джипа, слухаючи глухий звук мотора. На задньому сидінні Валя мовчала, дивлячись у вікно, а молодші тихо дрімали, не знаючи, що цей момент перевертає моє життя.

Чоловік - Ігор - кинув на мене кілька обережних поглядів, але не став нав'язувати розмову. Я все ще перетравлювала інформацію, намагаючись поєднати те, що почула, зі своєю реальністю. Його шрам, його ім'я, його серце... Чи могло це бути випадковістю? Чи могло це бути просто збігом?

- Ви були в черзі на пересадку довго? - запитала я раптово, сама не знаючи, навіщо ставлю це запитання.

Він кивнув.

- Так, майже рік. Мені пощастило, що знайшли донора в останній момент, - його голос звучав спокійно, але я чула, як важко йому дається ця розмова.

- Ви знаєте, хто був донором? - запитала я, відчуваючи, як кожне слово віддається болем.

Він похитав головою.

- Ні. Мені сказали тільки, що це був чоловік. Вік приблизно такий самий, як у мене.

Ми обидва замовкли. Я заплющила очі, відчуваючи, як по щоках знову течуть сльози. Ця людина... Це було серце Ігоря. Його серце било в грудях іншого чоловіка, і я ніяк не могла впоратися з цією думкою.

***

Минуло кілька днів. Я намагалася повернутися до свого звичного життя, хоча цей чоловік - Ігор зі шрамом - не виходив у мене з голови. Його ім'я, його історія, його шрам - усе це було немов нагадуванням про минуле, від якого я так старанно тікала всі ці роки.

Увечері пролунав дзвінок телефону. Я взяла слухавку і почула його голос.

- Привіт, це Ігор, зі шрамом. Пам'ятаєте мене? Ми зустрілися на дорозі. Ви ще залишили мені номер телефону щоб я дав адресу свого СТО. 

Я завмерла, відчуваючи, як усередині все знову перевертається.

- Так, - відповіла я, насилу справляючись з емоціями.

- Я хотів би запросити вас на вечерю, - продовжив він. - Ви вільні?

Моя рука тремтіла. Я заплющила очі, намагаючись впоратися з почуттями, які захлеснули мене хвилею.

- Так, - прошепотіла я. - Я вільна.

КІНЕЦЬ КНИГИ

4.10.2024

Кінець