Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

фото було зроблене приблизно 1941 року, те, на якому вона виглядає засмученою. Я довго вважав, що причиною цього була розлука з чоловіком і дитиною. Тепер я почав гадати, чи це не через якусь іншу причину, можливо, пов’язану з Емілем.

85

Наступного дня від Сандри надійшла низка електронних листів. Вона переглянула альбоми Еміля і знайшла там кілька фотографій Рити, але лише одну — Леона (світлина, де він був з Ритою і моєю мамою, зроблена на одній з паризьких вулиць у 1950-х роках, ця фотографія також була в альбомі моєї матері).

Я з хвилюванням відкрив імейли від Сандри. Фотографії могли допомогти зрозуміти, чому так багато питань з того періоду досі залишалося без відповідей. Світлини були чорно-білі, всього вісім штук, непотьмянілі від часу. Досі я не бачив таких фотографій Рити, які надіслала Сандра. Кожна з них була несподіванкою.

Першою був студійний портрет Рити у м’якому фокусі. Вона усміхалася, виглядала ефектно, так, як я раніше не зауважував. Вона виглядала чарівно, з акуратним макіяжем на обличчі і густою помадою.

Наступна фотографія здивувала мене ще більше. Дата, коли її було зроблено, була невідомою. На фото була Рита з Леоновою матір’ю Мальке, і, мабуть, це було одне з останніх фото моєї бабусі. Воно здалося мені знайомим. Мальке мала вишуканий вигляд, з довгими віями і опущеними донизу, як у Леона, очима. Вона була вбрана у темну блузку з простими ґудзиками, сріблясте волосся було зачесане назад. Вираз її обличчя випромінював гідність і спокій, вона ще не знала, що буде попереду.

Рита і Мальке, Відень, с. 1938 р.

Все ж було щось у цій фотографії дивне, про що я частково здогадувався. Тоді я збагнув, що бачив її, але лише половину, — ту, де було зображення Мальке. В моєї матері була копія тієї половинки, розірваної посередині, так що інша половинка з Ритою, яка посміхається, була відірвана. Лише тепер, маючи цілу світлину, я побачив, що на цьому фото Мальке була не сама, з нею була Рита.

Наступна фотографія, третя, зображала Риту, яка лежить у шезлонгу, що стоїть у садку, навколо весна або, можливо, літо. На четвертій світлині вона стоїть у смугастому джемпері, у вечірніх туфлях, одна у садку. Можливо, це той самий садок.

Останні фотографії було зібрано разом, чотири штуки. Здавалося, що їх було зроблено в один день, знову ж таки у тому самому затишному садку. Листочки на деревах і кущі були наповнені свіжістю і життям. Це було схоже на весняний день. Люди на світлинах мали спокійний, умиротворений вигляд. На одному з фото Рита сидить одна на лавці; три жінки та Еміль Лінденфельд лежать на траві позаду неї. Вони розмовляють, усміхаються і веселяться. Усі дивляться безтурботними поглядами в бік фотокамери і невідомого фотографа.

Наступна фотографія зображала Риту на тій самій лавці, у капелюшку. Третя — невідому жінку, яка сидить на цій лавці, чоловіка у капелюсі, в шкіряних штанах «ледергозе» і в «Weißstrümpfe» (білі шкарпетки), які були ознакою, як я дізнався, прихильності до нацистів. Контекст — це все, і від цього розуміння шкарпетки викликали зловісне відчуття.

На останньому фото Рита стояла між двома чоловіками. Я не знаю, хто був праворуч від неї, але ліворуч неї був Еміль, у «ледергозе» і білих високих шкарпетках, його рука переплелася пальцями з Ритиною. Вона усміхалася, виглядаючи елегантною і спокійною, красивішою, аніж я коли-небудь її бачив. (Пізніше, коли я показав цю фотографію своїй тітці, вона виявила таку ж реакцію: «Я ніколи не бачила її такою, ніколи».) Еміль стояв, тримаючи руки у кишенях. Він мав бешкетний вигляд — голова відхилена назад, на обличчі слабка усмішка, виглядав наче зненацька заскочений.

Рита була у темній сукні в квіточки. Придивившись ближче, хоча фото не дуже чітке, я помітив обручку на її правій руці, мабуть, це та сама обручка, яку я ношу сьогодні.

Рита та Еміль (справа) з невідомим чоловіком, Відень.

Коли зробили ці фото? Можливо, це невинні світлини були зроблені до 1937 року, ще до одруження Рити і Леона. Або їх могли зробити після січня 1939 року, коли Леон поїхав з Відня до Парижа. Я часто уявляв собі ті часи: Рита сама у Відні, без дочки і чоловіка, доглядає за своєю мамою. Саме з цієї причини вона залишилася, казали нам, в час темряви, переживань і тяжких випробувань. Втім, ці фотографії випромінювали безтурботність, яка не була доречною у той важкий час, коли лютувала війна, а віденські євреї потрапляли на шибеницю, до гетто або їх везли на страту.

Чи мали ці чотири фотографії дату? Сандра сказала, що їх приклеєно до сторінок альбому.

Вона могла б їх відклеїти, але переживала, що попсує: «Як будете наступного разу у Нью-Йорку, завітайте до мене. Спробуємо відклеїти їх разом».

86

Через кілька тижнів на манхеттенській станції Пенн я сів на потяг до Массапекуа на березі Лонг-Айленда, аби провести день з Сандрою Зейлер, онукою Еміля Лінденфельда.

Подорож залізницею Лонг-Айленда зайняла менше години. Сандра чекала на залізничній станції у машині — блондинка, в чорних окулярах. Вона запросила мене пообідати на березі моря у рибному ресторані. Після обіду ми поїхали до Сандри додому, де я познайомився з її чоловіком і дочкою. Там на мене чекали альбоми з фотографіями Еміля. Сандра взяла альбом, в якому були фотографії Рити. Нам були потрібні дати.

Фотографії були невеличкого розміру, добре приклеєні до темних сторінок фотоальбому, саме так, як казала Сандра: вони трималися міцно, як у день, коли їх приклеїли. Ми відклеїли одну з них якнайобережніше, не бажаючи її пошкодити. Я сподівався, що їх було зроблено в середині 1930-х років, до того, як Леон побрався з Ритою. Так було б простіше.

Ми відділили від сторінок альбому перші чотири світлини