Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

розпустивши косу. Він мав настільки густе довге волосся кольору свіжої соломи, що не одна дівчина підписала би угоду з Ґаадом, аби отримати собі таке. Пилип зосереджено розчісував пасма гребінцем, яким зазвичай приводять до ладу кінську гриву, не відриваючи погляду від сторінок.

Гнат усівся з близнючками, дістав точильний камінь та розпочав щоденний ритуал: спочатку він точив одну шаблю, зривав травинку, легко проводив нею по лезу, оцінював, зіщулившись, розріз між двома половинками, і, якщо результат задовольняв його, переходив до другої шаблі. «Якби я міг спати з близнючками, як з дівчатами, то заощадив би чимало грошей» — примовляв Гнат.

Ярема розстелив опанчу та захропів: він любив поспати та робив це за першої-ліпшої нагоди. У рідкісні години, коли спати йому не хотілося, Ярема курив люльку та роздивлявся навколо з посмішкою задоволеною життям людини.

А Савка... Де б ти не був, брате Павичу, нехай з тобою все буде гаразд. Северин був певен, що Деригора живий і здоровий, та просто вскочив у неприємності, ніяк не пов'язані зі зникненнями минулих років...

Він і не думав, що встигнув звикнути до цих різних хлопців. Навіть скучив за ними! Шкода буде розлучатися.

Але Марко, як завжди, мав рацію. Може, він був занадто жорстким, проте Северин не засуджував командувача. Кожен має нести відповідальність за свої вчинки, і він був готовий платити за власні.

І попри всі лиха Северин відчував спокій, якого ніколи не знав.

Він не думав про Ліну та про любов, якої насправді не було.

Він не думав про Ігоря та про докази, якими мав щось довести.

Дві важкі тіні, що тягнулися за ним, роз'їдаючи день за днем, нарешті розтанули.

— По конях, браття, — наказав Марко.

Пилип, уже з переплетеною косою, та Гнат, з близнючками на спині, розбудили Ярему лоскотанням. Заспаний шляхтич підвівся, ватага сіла верхи, і Шаркань бадьоро заіржав, намагаючись посунутися ближче до Офелії.

— Вона теж за ним скучила, — засміявся Яровий.

Першим їхав Марко Вишняк, другим Пилип Олефір, після нього Ярема Яровий і Северин Чорнововк, а замикав ватагу Гнат Бойко.

— Вйо!

Квітнув теплий вересневий день. Характерники прямували до чергового села, де могли бачити зниклого.

Павичу, де б ти не був, ми тебе розшукаємо, — думав Северин.

***

Минуло три тижні безплідних пошуків.

Характерники перевірили всі поселення в околицях трьох миль навколо містечка, де Савку бачили востаннє: у ніч з шостого на сьоме вересня він заночував у гостинному дому «Sribnyj misjac'», поснідав сиром із медом та поїхав у невідомому напрямку, після чого слід обривався. Питали за молодого характерника на коні з іменем Інцитат, про шапку з пером павича, шукали білий жупан чи масивну золоту печатку, вистежували будь-який натяк.

Нічого.

Коло розширили до шести миль, кілька разів зустрічалися з місцевими вартовими, які допомагали з пошуками.

Нічого!

Останнім наказом радіус розширили до десяти миль, ватазі доручили перевірити всі найменші села, хутори та садиби, та, якщо слід не знайдеться, припинити пошуки.

Северин лютував. На себе, на братів, на Вишняка, на безпорадність клятого Ордену, який попри легендарну велич не міг відшукати одного зниклого юнака. Інколи його накривав розпач і тоді здавалося, що Савку не знайдуть ніколи. Проте він жодного разу не висловив сумніви вголос: то було би визнанням поразки.

Прохання про переведення Чорнововка не задовольнили, через що роздратований Марко сипав дошкульними прискіпуваннями та, на додачу, призначив Северина незмінним посудомийником. Гнат та Пилип продовжували мовчазну війну, і тільки з життєрадісним велетом Яремою всі мали добрі взаємини. Северин полюбив патякати з Яровим про все на світі: шляхтич завжди був охочий до розмови, вмів слухати, знав багато цікавинок і з задоволенням ними ділився.

Гнат зауважив, що брат Щезник робить перші успіхи у шабельних вправах, але до пристойного, курва, рівня йому як до Говерли рачки. Натомість Северин допоміг Бойку написати пару чергових листів цукерочці Орисі.

— Вона тобі ще не відповіла?

— Ще ні, — відповів Гнат. — Але відповість, я точно знаю!

Пилип здебільшого читав, інколи грав на варгані, під час ночівель під небом завжди відлучався на пару годин, озброївшись луком і стрілами. Повертався зі здобиччю: зайцем, качкою чи куріпкою, а одного вечора притягнув молодого кабанчика.

— Оце так постріл! — захоплено гукнув Ярема. — Прямо у серце!

Шляхтич полюбляв готувати, виходило у нього смачно, тож посада кухаря перейшла до нього сама собою. У селищах Яровий постійно купував торби солодощів та пригощав ватагу включно з Вишняком.

— Мамуньо щотижня шлють гроші, треба їх витрачати. Бо нащо вони ще потрібні, — пояснював шляхтич.

Одного дня Северин рушив до банку разом із Яремою, віддав молодому клерку грамоту характерника та дізнався, що має на особистому рахунку майже півтори сотні дукачів.

— Бажаєте зняти кошти? — поцікавився клерк шанобливо.

— Десять золотих, — відповів Северин.

Величезна сума не тішила його. Тим не менш, спадок, що накопичувався роками після смерті мами, стане у нагоді, як захист від майбутніх скрут.

Марко тримався осторонь, по черзі атакуючи ватагу зауваженнями, і всіх такий розклад цілком задовольняв. Юнаки брата Кременя поважали, але не любили, Вишняк платив тією ж монетою.

— От би його якось наквасити, щоб аж зашкварчало, — мріяв Гнат. — Скільки мандруємо разом, а досі не розумію, що він за хлоп. Може, на Покрову напоїти вийде?

Але на Покрову, свято українських захисників, напоїти не вдалося: у відповідь на привітання Вишняк тільки відмахнувся, не виявивши бажання підняти келихи. Того ж дня у невеликому селі вони перестріли юрбу, що стривожено гула навколо двох чоловіків.

Козак міцної статури, із сивим оселедцем, великою срібною сережкою в вусі, мав на собі синій кунтуш, що вказував на офіцера піхоти. На боці темніла свіжа пляма бруду: певно, через падіння в калюжу.

— Ти вдома сидів, землю орав та горя не знав! Не твоє це свято, — козак, добряче під