Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

– Скажімо так, – Зеліна і оком не моргнула, – він мій особистий бог. Дортанденре, ви підтверджуєте розповідь вашого товариша по чарці… тобто колеги? Може, що-небудь додасте? Що?

– Ми ще ходили в «Скляні стіни», – сором'язливо промовив довгов’язий худий пан, що притримував вовняну шаль, накинуту поверх закороткого йому халата. – А додому нас розвозив старий Мур. Коли? А скільки котра година? Ну, я не пам'ятаю… Запитайте краще старого. Якого? Мура, зрозуміло. Його всі знають, хіба ні? Я маю на увазі, він завжди тримає язик за зубами… А, точно, дивно виходить…

Міністри закивали, погоджуючись.

– Та яка різниця! – подала голос Ельміра, що досі лише обмінювалася злими поглядами з Арголіном. – Це марно. Так справи не робляться! Нехай ми дізнаємося в загальних рисах, як розважається кіратська знать, але, щоб отримати корисні відповіді, треба поставити правильні запитання! Вони зараз не можуть брехати, то потрібно запитати прямо щодо…

– Тихіше! – Правитель Тойяни рішуче закрив дівчині рот. – Не командуй старшими, особливо коли вони налаштовані серйозно.

– Пародія на розслідування – не розв’язання проблеми! – з пафосом проголосила та, гидливо скинувши руку Його Величності. – Нам потрібен майстер! Справжній майстер, який розбирається в злочинах, викраденнях, зникненнях… І не дивися так, Зел! Я взагалі-то в гостях не у тебе, тому можу говорити, що думаю!

– На жаль, ти взагалі не думаєш, – розлютилася богиня. – Не у мене? Тоді геть із мого дому! Або мовчи й дозволь іншим робити хоч щось! Ось зараз наш дорогий міністр економіки розкаже дещо дуже важливе. Чи не так, пане Еррадасе?