Вероніка Вієрі, Михайло Мішин - Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин

Обидва лицарі дивились на неї з німим подивом. Нарешті перший озвався:

- Антоніє, а подивись но, чий у неї меч.

Інший стиха присвиснув.

- Як тебе звати, дівчино? Ти вчилась в Алессіо? Але щось я тебе не пам’ятаю серед його учнів.

- Мене звати Софія. Я вам зараз все поясню, - дівчина намагалася говорити якомога впевнено.

- Стефане, зачекай, - зупинив його Антоній. - Вона не місцева. Це ж очевидно. Інакше ми б бачили її в Алессіо. Софіє, як у тебе опинився меч Його Світлості принца Артура?

Софії у цю мить здалося, що земля захиталась у неї під ногами, а в очах потемніло.

- Його Світлості? Принца?

Усвідомлення почутого у першу мить ошелешило її. У наступну - вона відчула присмак образи у душі.

- Чому він мені не сказав?! - ця думка, мов гостра голка, пройшла крізь її серце.

Але Софія змогла дуже швидко відновити рівновагу і не показати Стефану та Антонію своїх справжніх почуттів.

- Найкраще сказати їм правду, - вирішила подумки дівчина. - Наскільки це можливо, - заспокоїла вона сама себе.

А вголос сказала:

- Принц Артур - мій друг. Він сам мені дав свій меч і навчив трохи вправлятись ним. Я пообіцяла, що за потреби я із цим мечем прийду йому на допомогу. І зараз ця потреба є.

- Ти вправний воїн? - запитав Стефан і недовірливо знову зміряв її поглядом.

- Я вчуся ним бути, - з гідністю відповіла Софія.

Антоній, звертаючись до товариша, сказав:

- Пропоную все ж привести її до принца. Там все і дізнаємось.

- Чудово! - не без виклику сказала Софія.

Ще б пак! Вона нарешті побачиться з Артуром. На нього, звісно, дівчина була сердита. Але ж Артур у небезпеці. Крім того, Софія прагнула допомогти йому захищати місто.

- А з Його Світлістю ми потім все з’ясуємо, - вирішила Софія і пішла слідом за Стефаном і Антонієм.

Щойно вони вийшли з будівлі, як побачили здаля чоловіка, що біг у напрямку ратуші.

- Та це ж гінець короля! - вигукнув Стефан.

- Що ж знов сталося? - занепокоївся Антоній.

Підбігши до них, чоловік повідомив:

- Наказ короля Петронія! Всім жителям Мейолли та пораненим потрібно прибути до палацу для евакуації.

Потім, не затримуючись, гінець побіг у будівлю, щоб повідомити про все людей в ратуші.

Антоній і Стефан переглянулись між собою.

- Маєш тепер можливість дістатися до палацу разом з іншими, - звернувся до Софії Антоній.

Тим часом вже розпочалась евакуація. З ратуші поступово виходили змучені мейолльці. Допомагаючи пораненим захисникам, вони повільно рухалися у бік палацу.

У цю хвилину всі почули протяжний звук горна, що линув від замка над площею.

Софія побачила, як з усіх вулиць і провулків, які виходили на площу, почали швидко сходитися захисники міста. Всі, хто ще міг тримати меч, відгукнулися на поклик свого короля. Чоловіки поспішали до останньої фортеці Мейолли - королівського замку, біля якого зростала їх Квітка Життя.

Водночас і їх переслідувачі теж не забарилися. Софія побачила, що вдалині найближчої до них вулиці вже показалися постаті піратів. Розбійники з'явилися з-за рогу, повитягали свої шаблюки й кинулися у напрямку площі.