Володимир Кирилович Винниченко - Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко

підраховує! Двісті франків! Na, це Мулен тепер мусить чимсь одплатити.

Мігуелес.А ви звідки знаєте, що ні одного поцілунку? Хіба вони не разом живуть?

Штіф. О, ні! Він казав, що вона чогось жде. Взагалі, я вам скажу, мої панове, це надзвичайно пікантна історія. Як розказував мені Мулен, це щось екстравагантне.

Це любов якоїсь дикунки. Вона то обіцяє йому неземні jftiara, то сміється з його; то рветься, то сидить як камінь. Потім схоплюється, велить везти себе в шантани, регочеться, робить скандали. Але це... о, в цьому і є трагедія нашого Мулена, це його найбільш притягає до неї! Ха-ха-ха! Ох, натягне вона великого носа старому Муле-ну. Але ж я буду радий. Ого!

Мігуелес стріпується й одходить до свого столика.

JI е м о н ь є. Через що ж Мулен вам все це розказував?

Штіф. О, ми з ним близькі приятелі! Мій добрий Мулен... О! Ще як він був простим репортером, ми з ним зналися.

Сафо. Ах, я хотіла б ще раз побачити цю дикунку! Вона дуже гарна! Правда, старенький! Ти б у неї закохався!

Кардинал. Досить з мене і цивілізованої. Я вже... (Змовкає.)

Входить Корній, похмурий. Озирається, ніби кого шукає, киває

всім головою, роздягається й сідає окремо за передній столик.

К о р н і й (голосно до Мігуелеса). Мігуелес, Сніжинки ще не було тут? Не бачили?

Мігуелес. Ні, не було. Вона має зараз прийти.

К о р н і й. Ага... Дякую... (Задумливо тарабанить пальцями по столику.)

Штіф (до Мігуелеса). Eh bien, mon ami16, як же там з Салоном? Приймуть вас?

Мігуелес. Я з Салоном нічого спільного не маю! Хапуги й чиновники! їм би виставку свинячих окороків робити, а не мистецтва. Товстопузі буржуа!

Штіф. Ха-ха-ха!

Кардинал. А вашу, Блек, роботу візьмуть?

Блек. Сподіваюсь.

Кардинал. Чудесні люди. Знавці мистецтва.

Штіф і Сафо сміються.

Мігуелес. А ти не підмазував Сербена? Ні?

Блек (безрухомо-спокійно). Підмазував.

Мігуелес (палко). Ну? І вони — чудесні люди?

Блек. На цей раз для мене чудесні.

Мімі ввесь час обережно, але неодступно, ніжно кокетуючи, зачіпала Лемоньє, часом щось шепочучи.

JI е м о н ь є (раптом підводячись, до неї хмуро). Ходім.

Мімі (охоче, хутко встаючи, до всіх). Adieu!

Сафо. Ти куди?

Мімі (скромно). Ми підем прогулятись.

Лемоньє, оглядаючись, ні на кого не дивиться.

Кардинал (до нього). О, хмурий юначе, куди веде тебе твоя понура душа? Чому покидаєш нас в самоті?

Лемоньє (беручи під руку Мімі). Adieu! (Виходять.)

С а ф о. Ну й Мімі! Ах, каналія, як вона вміє це робити! О ви, мужчини! От уже й утішився... Na!

Кардинал. Дитинко! Він артист. Всяка краса йому близька й утішна.

Штіф. Ха-ха-ха. О, ця потішить!

Входять Сніжинка і Я неон.

Сніжинка (злегка в такт похитуючись, на ходу наспівує):

Si voulez de l’amour,.

Dépêchez vous toujours.

O-la-la la-la la-la-la17.

A, святійший Кардинале! Ви вже на своєму місці з прекрасною Сафо? Servus! Сеньйор і сер також? (Кидає погляд на Корнія.) А де ж Каміль, Доден, Варсавія? Де ж поет наш? (Здоровкається.)

За нею Янсон з люлькою в зубах.

Кардинал. Сьогодні наша братська обитель буде пустувати. Наші орли полетіли на бал «незалежних новаторів». Hélas2!

Сніжинка. Ах, бал «незалежних новаторів», це — виставка неестетичної естетики й огидної краси? Фі, я їм руки не подам. (Гарсону.) Мені на той столик (хитає на стіл Корпія) blanche18... Янсоне, я думаю, ви не будете нудитись в суспільстві шановних колег моїх? Très bien19! Я маю дещо сказати нашому Білому Медведю.

Янсон мовчки вклоняється й сідає біля Штіфа.

Б л е к (голосно). Панове! Хто хоче чути поему нашої поетеси? (Показує на дівчину в білім боа.)

Сафо. О, я, я! (Схоплюється.)

Кардинал. Поему нашої поетеси? О, який сюрприз! Ми слухаємо всіма вухами наших душ! На стіл! На стіл! Стіл для поетеси!

Блек. Заспокойтесь. Поетеса сьогодні хоче читати для вибраних. Хто хоче бути вибраним?

Кардинал, Сафо, Штіф. Я, я, я!

Блек. В такому разі приклоніть вуха душ ваших до нашого столика.

Кардинал. О, з великим раюванням! Я зарані переношусь в надземні сфери краси й поезії. (Всі переходять на той стіл, за ними спокійно Янсон. Поетеса починає тихо читати.)

Тим часом Сніжинка підходить до Корнія, кладе йому руку на плече й тихо говорить:

— Добрий вечір, сумний Медведю!

Корній (виходячи з задуми). А, добрий вечір... Сідайте... Я, знаєте, той... трохи задумався. Ви давно прийшли?

Сніжинка. Ні, зараз оце... (Сідає проти нього.) Ну, як ся маєте? Цілий день вас не бачила. Що нового?

Корній. Нічого... Що ж може бути нового.

Сніжинка. Як Лесику?

Корній. Сьогодні лучче... Далеко лучче. Не плаче... Жар менше... Лучче. Що лучче... то лучче, то правда. То правда...

Сніжинка. А про Риту нічого не знаєте?

К о р н і й. Ні, не знаю... Не знаю нічого. Не знаю..

ттт-у з Риток» ■■ ТТ» явно-.-.. Тільки все-таки їй тре&а

було б якось, той... якось це інакше. Так мені здаєтьсяч.. Дянядто вона гяряча... дикя гд]/ттттпАитія, Ар

Сніжинка. Ви каєтесь? ' «

К о р н і й. Я не каюсь. Ні... Що ж? Тутдві сили... стук нулись... Так мені здається... Каятись нема чого. Лесикї

лучче... Тільки все-таки... той... все-таки... якось це не так. Я знаю, вона пішла до Мулена.

Сніжинка. Ви ревнуєте? Ха-ха-ха! Ну, розуміється, до Мулена, а ви думали куди? А потім піде до другого. А ви мали її за таку святу? О, такі швидше котяться. Святість — найслабша перепона, вона занадто напружена, мій бідний Медведю! Святість легше всього рветься... Ха-ха-ха! О, бідний, покинутий муж сидить, сумує, коли-хає дитинку й гіркі сльози ллє. Бідний, бідний! Ні, я певна, що ви повісилися б, якби Лесик помер. Правда?

К орній. Тут, Сніжинко, мало смішного. Тут, бачите... Не вмію я вам сказати... тут...

Сніжинка (,гаряче-злісно). Тут тільки смішно! Ви хто: артист, творець краси чи фабрикант дітей? Хто?

К орній. Е, все можна говорити. Тут, Сніжинко, не те. Тут...

Сніжинка. Ні, тут тільки «те»! Артист є жрець, артист — весь краса повинен бути, весь! Пелюшки, горщечки, колиски — це не його справа! Двом богам не служать!