Стефані Маєр - Аптекар

Він провів рукою по кучерях, що спадали йому на чоло. — Це ж тільки DVD-програвач, я ж не космічний шатл запускаю.

Така деніелова поведінка змусила її зупинитись, а хвиля боягузтва, що пройняла її, викликала бажання тихенько втекти нагору. Як вона скаже йому те, що мусить? Думка, що через неї він стане нещасним, раптом стала огиднішою, ніж їй здавалося.

Надворі стрибала Лола, з надією дивлячись на неї крізь ширму. Деніел повернувся, а коли помітив Алекс, на його обличчі засвітилась широка усмішка. За чотири довгі кроки він перетнув кімнату й уже стояв поруч, піднявши її у несамовитих ведмежих обіймах.

— Ти прокинулась! — радісно заволав він. — Голодна? У мене все готове для омлету.

— Ні, — відповіла вона, намагаючись звільнитися з обіймів. А в шлунку аж заклекотіло.

Поставивши її додолу, він поглянув на неї, здійнявши брови.

— Тобто, так, — зізналась вона. — Але спочатку можна нам хвилину поговорити?

Він зітхнув.

— Я так і думав, що ти прокинешся з аналітичним настроєм. Та перш ніж почнеш…

Вона хотіла ухилитись. Її гризло вкрай сильне почуття провини. Але не настільки сильне, як її прагнення відповісти на його поцілунок. Вона й гадки не мала, чи випаде їй ще така нагода. То був дуже ніжний поцілунок, лагідний і неспішний.

Він помітив, у якому стані її губи.

А потім він обірвав поцілунок — він, не вона; цієї миті вона відчувала, що геть втратила самоконтроль — і тепер уже їй випала черга зітхати.

Він узяв її за руку й провів до канапи. Ледь відчутні електророзряди промайнули його рукою, і вона подумки почала клясти себе за те, що є такою занудою. Можливо, це вперше він тримає її за руку? Вона мала опанувати себе.

Лола знову завила з надією, побачивши, як Алекс підходить ближче до дверей. Вона вибачливим поглядом поглянула на собаку. Хан і Ейнштейн обидва лежали, скрутившись калачиком, позад неї на ґанку; Хан лежав, як хутрова брила.

Деніел узяв пульт, вимкнув звук телевізора й кинув його на підлогу. Потягнув її до себе, не відпускаючи руки й не припиняючи усміхатись.

— Дай-но я здогадаюсь. Ти вважаєш, що поводишся нерозважливо, — мовив він.

— Ну… так.

— Бо насправді ми не пара одне одному, зважаючи на те, як започаткувались наші стосунки. Визнаю, не надто схоже на голлівудську першу романтичну зустріч героїв.

— Річ не в тім, — вона поглянула на його руку. Він цілком обхопив її руки.

Можливо, вона помилялась. Можливо, цей план покарання погано обміркований. Нічого не заважало їй знову тікати. Вона могла б відновити загублені спогади. Вона могла б повернутись до Чикаго, розібратися із Джоуї Джанкарді, знову стати лікарем у мафії. Можливо, зважаючи на все, що вона зараз знає про план її усунути, Сім’я запропонує їй якийсь захист. Чи, можливо, працювати за стійкою у якомусь маленькому ресторанчику десь у глушині, живучи без цієї надлишковості — без триптамінів, опіатів і пасток. Невідомо, на стільки вистачить посвідчень, які вона вже мала, якщо вона не висовуватиметься?

— Алекс? — спитав він.

— Я просто замислилась про майбутнє.

— Про наше майбутнє на тривалий час? — припустив він.

— Ні, не на тривалий. Я розмірковувала над тим, що трапиться сьогодні ввечері, — вона нарешті поглянула на нього. Його ласкаві сіро-зелені очі видавали ледь помітне спантеличення, але не стурбованість. Поки що.

— Незабаром зателефонує твій брат.

Він скорчив гримасу.

— Ого. Я про це не подумав, — він здригнувся. — Мабуть, краще спокійно випадково сказати це по телефону. — До речі, Кеві, я закохався в Алекс. А потім особисто — отак?

Їй зовсім не подобалося тремтіння, що прошило її наскрізь, коли він зробив свою грайливо-практичну заяву. Такими словами не розкидаються, як заманеться. Він не мав їх уживати. Утім, вона тремтить.

— Я не про це турбувалась. Пригадуєш план?

— Щойно він облаштується на місці, ми відправимо імейл. І він подивиться, хто відреагує. А потім ми з ним зустрінемось і… — він обірвав розмову, його чоло раптом насупилось. — А потім ви разом поїдете — як ви висловились? — добути їх. Це дуже небезпечна справа, хіба ні? Хіба не можна дати Кевінові самотужки з цим упоратись? Він, мабуть, не був би проти. У мене склалося враження, що йому ця робота до смаку.

— Не така в нас була угода. І, Деніеле…

— Що? — голос його став грубішим, з надривом. Він почав усвідомлювати.

— Ані я, ані Кевін не зможемо… здійснити все якнайкраще, якщо наше слабке місце буде там, де ці лиходії.

Майже фізично відчувалось, як важко впали промовлені нею слова і слідом — післяшоковий стан у тиші, що запала.

Хвилину він пильно дивився на неї не зблимнувши оком. Вона чекала.

— Жартуєш? — нарешті спитав він. Його голос збився на шепіт. — Ти справді гадаєш, що я дозволю, аби ти покинула мене тут тупцювати на місці, а ти тим часом ризикуватимеш життям?

— Ні. І так, дозволиш.

— Алекс…

— Я вмію про себе подбати.

— Я знаю, але… я розумом осягнути цього не можу. Як я витерплю? Чекаючи тут і нічого не знаючи? Алекс, я серйозно!

Його голос наприкінці залунав нетерпляче. Вона не дивилась на нього, а просто витріщилась перед собою у телевізор.

— Алекс?

— Увімкни звук. Негайно.

Зиркнувши на екран, на мить він завмер, а потім, скочивши, почав намацувати на підлозі пульт. Переклацав кілька не тих кнопок, поки нарешті, як грім, з колонок навколо залунав голос диктора новин:

— Зник минулого четверга, коли поліція дійшла висновку, що його викрадено зі школи, у якій учителював. За інформацію, що допоможе його повернути, призначено значну винагороду. Якщо ви зустрічали цього чоловіка, будь ласка, зателефонуйте за зазначеним нижче номером.

На великому екрані обличчя Деніела розтягнули вчетверо більше його реального розміру. То був радше моментальний знімок, а не фото зі шкільного альбому. Він стояв десь на вулиці, залитий сонячним світлом, і широко усміхався, зі скуйовдженим і вогким від поту волоссям. Він простягнув руки до плечей двох нижчих осіб, котрих повирізували з фото. Це була дуже хороша його світлина, де він був одночасно привабливим і чарівним; він мав вигляд людини, якій хочеться допомогти. У нижній частині екрана світилось ясно-червоним число 800.

Фото зникло, а натомість постали привабливий немолодий ведучий і значно молодша розбитна білявка-ведуча.

— Яка прикрість, Браяне. Сподіваємось, він повернеться додому до родини. А зараз подивимось, якою буде погода, разом із Марселін. Що там на кінець тижня, Марсі?

У кадрі з’явилась жагуча брюнетка, яка стояла біля цифрової мапи країни.

— Це загальнонаціональні новини, — прошепотіла Алекс. Її мозок почав обробляти можливі сценарії.