Теодор Драйзер - Американська трагедія

на Поліна-стріт у Чікаго, перш ніж потрапив у краще оточення клубу «Юніон Ліг». Після обіду він пішов блукати по головних вулицях Лікурга; тут він побачив безліч непевного вигляду робітників; судячи з того, який вигляд мали ці вулиці вдень, він ніяк не чекав, що ввечері їх заповнює такого роду, юрба. Тут були дівчата і юнаки, чоловіки та жінки різних національностей і типів: американці, поляки, угорці, французи, англійці; і у більшості, якщо не в усіх, почувалося щось специфічне — неосвіченість, духовна або фізична’грубість, або брак смаку, жвавості чи сміливості; все це, очевидно, було ознакою їхньої приналежності до того нижчого світу, з яким сьогодні стикнувся Клайд. Проте на деяких інших вулицях і в магазинах трохи ближче до Уікігі авеню він зустрів дізчат і юнаків іншого типу, гарно одягнених і жвавих. Безперечно, це були конторські службовці різних підприємств, розташованих на тому березі.

Клайд блукав по місту з восьмої до десятої години, коли, нібито наперед умовившись, юрба почала рідіти і найлюдніші вулиці враз зовсім спустіли. На кожному кроці він порівнював усе, що бачив тут, з Чікаго і Канзас-Сіті. (Що сказав би Ретерер, якби побачив його тепер, і особняк його дядька, і фабрику!) І може через те, що Лікург був такий малий, він сподобався Клайдові: і готель «Лікург», ошатний, що сяє вогнями, очевидно центр життя місцевого товариства, і будинок пошти, і церква, прикрашена шпилями, і старовинне кладовище, поруч з виставкою автомобілів, і тут же за рогом новий кінематограф. І фліртуюча молодь на вулицях. І понад усім, мов невиразне передчуття, юнацький запал і надії… Юнацький запал і надії — основа всякої творчої діяльності в усьому світі. І, нарешті, повернення в кімнату на Торп-стріт з переконанням, що місто подобається йому і що він радий залишитися тут. Яка красива Уікігі авенюі Яка величезна фабрика дядька! Скільки гарненьких, моторних дівчат на вулицях!

А в цей час Гілберт Гріфітс (батько його перебував у справах в Нью-Йорку, про що Гілберт не потурбувався повідомити Клайда) вирішив розповісти матері й сестрам, що він бачив Клайдг і що це коли не найнудніша, то вже, звичайно, і не найінтересніша особа на світі. В той день, коли приїхав Клайд, Гілберт повернувся додому о-пів на шосту і, зустрівшись з Майрою, промовив недбало:

— Ну, наш чікагський родич з'явився сьогодні.

— Он як? — сказала Майра. — Який же він?

Тому що, з слів батька, Клайд був вихований і недурний, вона зацікавилася ним; проте, знаючи Лікург, умови праці і життєві можливості робітників на таких підприємствах, як фабрика її батька, вона не розуміла, чому Клайд приїхав сюди.

— Не бачу в ньому нічого особливого, — відповів Гілберт. — Досить розвинений і непоганий з себе, але сам визнає, що він не має ніякої підготовки для роботи на великому підприємстві. Нічим не відрізняється від будь-якого хлопчини, який служить у готелі. По-моєму, він вважає, що головне в житті — це одежа. На ньому був яснокоричневий костюм, коричневий галстук і капелюх під колір, і коричневі черевики. Галстук надто яскравий, і сорочка в яскраво-рожеву смужку, — такі носили років три або чотири тому. І до того ж костюм поганого покрою. Я не хочу тепер нічого казати, коли він уже тут, та ще й невідомо ж, чи удержиться він. Але якщо удержиться і якщо він збирається зображати тут нашого близького родича, то йому доведеться знизити тон, або я пораджу татові сказати йому пару слів. А взагалі, я думаю, з нього може вийти який-небудь путящий начальник цеху… Мабуть, трохи пізніше можна буде навіть торгового агента з нього зробити. І все-таки не розумію, чого ради він сюди приїхав. Напевно, тато не розтлумачив йому, як мало тут шансів висунутися. Для цього треба бути справжнім чарівником щонайменше.

Гілберт стояв спиною до великого каміна.

— Так, але ти чув, що мама казала цими днями про його батька? Як видно, йому завжди дуже не щастило. Напевно, тато вирішив все одно допомогти цьому Клайдові, придасться він на фабриці чи ні. Тато вважає, що наш дід був несправедливий до Клайдового батька, — так мені мама сказала.

Майра замовкла, а Гілберт, який теж чув від матері такий натяк, волів не надавати йому значення.

— Ну, мене це мало обходить. Якщо батько захоче лишити його на фабриці, не дивлячись, придатний він до чого-небудь чи ні,— його діло. Але він сам завжди говорив, що в кожному цеху потрібні тільки умілі люди і що мертвий баласт треба викидати за борт.

Пізніше, побачившись з матір'ю і Беллою, Гілберт і їм у такому ж дусі розповів новину про приїзд Клайда і свої міркування з цього приводу. М-с Гріфітс зітхнула: в такому малому місті, як Лікург, з таким становищем у товаристві, яке посідає сім'я Гріфітс, кожний, хто є їхнім родичем і носить їхнє ім'я, мусить бути надзвичайно обачливим і мати належні манери, схильності та погляди. Мабуть, чоловік зробив не зовсім розсудливо, виписавши сюди молодого чоловіка, який ніяк не відповідав цим вимогам.

Але Белла, вислухавши таку характеристику Клайда, не повірила братові. Вона не знала Клайда, зате знала Гілберта, і їй було відомо, що він легко може знайти в людині всілякі вади, яких у тієї зовсім і не було ніколи. І, вислухавши за обідом ще якісь його зауваження на Клайдову адресу, вона сказала:

— Ну, знаєш, якщо тато захоче, так він все одно залишить його на фабриці або як-небудь його влаштує…

Від цих слів Гілберта пересмикнуло, як від ляпаса: він дуже ревниво оберігав свій авторитет на батьковій фабриці, всіляко намагався укріпити і розширити його, і молодша сестра добре це знала.

А Клайд, прийшовши другого дня вранці на фабрику, помітив, що його ім'я і зовнішність — його подібність до м-ра Гілберта Гріфітса — були своєрідною перевагою, якої він ще не міг по-справжньому оцінити. Коли він підійшов до фабрики, сторож біля входу № 1 подивився на нього вкрай здивовано.

— Ви, певно, містер Клайд Гріфітс? — запитав він. — Ви працюватимете у містера Кемерера? Так, так, знаю. Ось той чоловік видасть вам табель, — і він вказав на товстого похмурого старика, що його, як пізніше довідався Клайд, звали «старий Джефф». Він стояв біля контрольного годинника в глибині того ж приміщення і видавав табелі, і після відмітки одержував їх назад між сьомою тридцятьма і сьомою сорок.

Коли Клайд підійшов до нього з словами:

— Мене звуть Клайд Гріфітс, я працюватиму внизу, в містера Кемерера, — старий здивувався, потім сказав:

— Так, звичайно, слухаю, сер. Виходить, ви