Янка Мавр - Амок, Янка Мавр

— Так, цікаво, — відповів резидент, хоч насправді йому не дуже подобалася така розвага.

Серед гостей був і ван-Декер — Гейс. Після від'їзду Салула і Пандо він поїхав до начальника канцелярії резидента. Високий, сухорлявий і суворий мінгер Гааза, відчувши, що тут пахне капіталами, одразу став не тільки лагідним, але, здається, й нижчим на зріст. Сам резидент побажав зустрітися з рідким гостем і прийняв його в тому самому кабінеті, де кілька днів тому приймав його імператорську величність, причому різниця в прийомі була зовсім не на користь його величності. Перед представником фірми резидент був зовсім не такий поважний і гордий, як перед великим імператором. Резидент дуже зацікавився планами компанії ван-Бром, обіцяв допомогти всім, чим тільки можна.

— Якщо взагалі наші капіталовкладення на Яві дуже бажані, — казав він, — то в тій частині, яка вважається незалежного, — він посміхнувся, — ці вкладення ще потрібніші, бо це найкращий спосіб освоєння країни і залучення її до нашої культури.

— В такому разі дозвольте поставити вам одне дуже важливе для нас питання, — сказав Гейс.

— Будь ласка.

— Ми чули, що становище на Яві напружене, що може навіть вибухнути повстання. За таких умов, самі розумієте, вкладати капітал дуже рисковано. Для нас було б дуже важливо знати ваш погляд на становище. Від вашої відповіді в значній мірі залежатиме вся справа.

Резидент відчув усю відповідальність свого становища і серйозно, розважливо сказав:

— Якби йшлося про Сурабайю, Батавію чи інші такі пункти, я не дав би вам абсолютної гарантії, хоч особисто переконаний, що небезпеки не може бути. А що стосується Суракарти, то я можу дати вам повну гарантію. Правда, є у нас деякі фантазери-націоналісти, які мріють про відродження стародавньої Матарамської імперії, але вони мріють про це вже кілька сотень років і можуть мріяти ще тисячі без будь-якої шкоди для нас.

— Дуже вам вдячний, — сказав Гейс цього разу вже зовсім щиро, бо запевнення резидента було корисніше для справи повстанців, ніж для компанії ван-Бром.

Після розмови з резидентом Гейсу, власне кажучи, не було чого й робити в місті. Але треба було чекати ще три дні. Сяк-так провів він два дні, а на третій йому випала можливість побувати в гостях у самого сусухунана.

Сталося це так, що Гааз на цьому святі познайомив Гейса з Радан-Бого.

— Він може бути корисним для вашої справи, — шепнув Гейсу Гааз, підходячи з ним до міністра.

Почувши слова «для вашої справи», Гейс з жахом відсахнувся і пильно глянув у вічі Гаазу: що це значить? Невже йому відомо, що говорилося тоді в домі Пандо? Невже Пандо — зрадник?! Але за мить Гейс зрозумів, у чому справа, і навіть зашарівся…

— Не думав я, що мені доведеться мати справу з таким міністром, — промовив він, аби щось сказати.

Гладка постать і хитрі очиці Радан-Бого улесливо забігали, коли він вітався з голландцями. Гейс не мав ніякого бажання розмовляти з ним і полегшено зітхнув, коли після кількох пустопорожніх фраз Радан-Бого побіг, як він сказав, у господарських справах.

Свято продовжувалось у залі. Головним номером були яванські танці — «сримпі» і «бедойо». Гамелянг заграв тягучу, сумну одноманітну мелодію, і насередину вийшли танцюристки, переважно принцеси імператорського роду.

Весь танець складався з повільних рухів, ніби прогулянка вперед і назад з присіданнями, вигинаннями, схожими на зміїні рухи. Принаймні тулуб і руки рухалися більше, ніж ноги. Особливо викручувалися руки, суглоби, пальці, викручувалися незвичайно, неприродно.

Незвичайні обставини, публіка, танцюристки, їх зміїний танець, однозвучна тиха музика — все це почало ніби зачаровувати Гейса, навівати сон. Тим більше що минуло півгодини, година, півтори, а танцям не було видно кінця-краю.

Сусухунан сидів біля столу, потягував холодний напій, курив і, очевидно, з приємністю стежив за танцями. Ось він кашлянув, і зараз же збоку підповзла навкарачки дівчина з золотою царською плювальницею. Одержавши порцію царської слини, вона так само навкарачки, але вже задом, посунулась назад, тримаючи плювальницю над головою.

Але резидент страждав. Багато разів бачив він ці одноманітні танці. Якщо спочатку вони дуже цікавлять європейця, то потім уже стають нудними. Особливо коли це триває мало не протягом двох годин. Резидент весь час позіхав, і сяк і так повертався, щоб тільки не заснути, ї був надзвичайно радий, коли танці скінчилися.

Надходив вечір. Гості вийшли на веранду, в сад.

— А що буде далі? — спитав Гейс у Гааза.

— Мабуть, європейські танці, а о дванадцятій годині — вечеря.

— Шкода, що не навпаки, — сказав Гейс. — Страшенно хочеться повечеряти за імператорським столом.

Але доля позбавила його цього щастя. Підійшов Радан-Бого і сказав, що біля входу в палац добивається побачити свого туана в якійсь справі слуга пана ван-Декера.

— Очевидно, справа важлива, якщо він наважився турбувати мене, — сказав Гейс і пішов.

Його чекав Салул.

— Через тебе мені не вдалося повечеряти з його величністю, — сказав Гейс, коли вони відійшли.

— Нічого, повечеряємо колись разом у цьому самому палаці і за цим самісіньким столом, — відповів йому в тон Салул.

Коли на світанку гості сусухунана роз'їжджалися, вони могли помітити, що в одному з вікон готелю все ще горить світло…

А наступного дня вранці прийшов посланець від Пандо. Учасники наради повинні були зібратись кілометрів за п'ятнадцять звідси, в лісі, в руїнах стародавнього храму, і посланець мав провести туди Гейса та Салула.

Найняли підводу без кучера (за кучера сів посланець) і після полудня рушили в дорогу. Містечко жило своїм щоденним життям. Метушилися жителі. Часом проходив чи проїжджав європеєць, плив у повітрі паййонг якого-небудь сановника. Спека ще не зменшилась, і вулиці були сонливі, мляві. Ніхто, здавалося, не звернув на подорожніх уваги.

І зовсім не можна було