Янка Мавр - Амок, Янка Мавр

великого імператора Паку-Бувоно-Сенапаті-Інгнаголого-Нгабдур-Рахман-Сайдин-Панотогамо.
* * *

Задній бік сусухунанового палацу виходив у сад. Тут і був майданчик, арена для бою звірів. Міцні залізні грати огороджували овальну арену; лише з правого боку височіла стіна з кількома залізними дверима. Це було приміщення для звірів.

Заради такого урочистого свята імператорський сад був відкритий для всього народу. Ще задовго до вистави строкатий натовп обступив грати. Низенька огорожа перед гратами ледве стримувала натиск. Озброєні царські слуги стежили за порядком.

Від палацу сюди виходила широка веранда з мармуровими колонами і широкими сходами. На веранді під оксамитовим навісом стояли два крісла, абсолютно схожі одне на одне. Тут товпилася придворна челядь, чекаючи виходу імператора.

На сходах розташувалася варта — жахливі напівголі малайці з великими кривими крисами напоготові. Тут же внизу чекав гамелянг — струпний яванський оркестр.

Пролунав звук гонга. Всі підхопилися, вишикувалися в ряд, затамували подих. Навіть у натовпі людей не чути було ані звуку.

Розчинилися двері, вийшов якийсь дивовижний церемоніймейстер з величезною палицею, а за ним поважно випливли «два брати», йшли вони поруч, і можна було помітити, що кожен намагався, щоб його сусід не випередив його ні на один сантиметр. Цікаве було поєднання мішаного, напівфантастичного одягу сусухунана з досконалим білим європейським гарнітуром резидента.

Заграв гамелянг, загув люд; ті, що стояли ближче, простяглися на землі, і під цей шум, з ласкавими усмішками, «брати» рушили до своїх крісел. Кожен з них мав підставу гадати, що ці галасливі привітання стосуються головним чином його.

«Брати» сіли. Зараз же по боках стала варта, а ззаду — двоє слуг з віялами, щоб прохолоджувати своїх володарів. Дружини сусухунана — їх було кілька десятків, — ішли позаду і розташувалися поряд на підлозі, на м'яких килимах. Лише для головної з них було крісло. Мангко-Негоро теж мав збоку своє окреме крісло.

Інші придворні розташувалися як хто хотів: частина стояла навколо, а більшість присіла навпочіпки. Від картатих саронгів, широчезних барвистих шароварів, яскравих шапок-копичок, різнобарвного дорогоцінного каміння, яким було усипано не лише одяг і зачіски жінок, а навіть волосся чоловіків, — від усього цього аж в очах мерехтіло.

Народ тимчасом почав виявляти нетерплячість. Всім хотілося швидше побачити цікавий бій.

Нарешті, за знаком сусухунана, піднялися вгору двері приміщення для звірів, і на арену вийшов дужий чорний дикий буйвол. Радісні голоси людей злякали його, він спинився і нерозуміюче почав озиратися навколо. Потім ступив кілька кроків, знову спинився. Так він зробив кілька разів, поки звик і почав ходити спокійно, навіть з цікавістю придивляючись до незвичайної для нього обстановки.

Тоді піднялися інші двері, і з-під них висунулася голова тигра. Але зараз же і сховалась назад, його зустріли ще голоснішими криками. Минуло з півхвилини, а тигр не показувався, лише часом з темряви поблискували його очі. Тоді з клітки його чимсь підштовхнули. Він люто заричав і висунувся на арену задом. Та коли люди загули дужче, тигр знову сховався у своєму приміщенні. Довелося ще раз його підштовхувати, і коли тигр увесь висунувся з дверей, вони опустилися, і тільки тоді звір лишився на арені.

— Е, матьян! Який сором, чого це ти щулишся, наче мокре цуценя! — підбадьорював його народ.

Матьян тільки мружився і люто озирався.

Потім скрадаючись ступив кілька кроків до огорожі, немов бажаючи кинутись на людей. Звідти в нього жбурнули бананом. Тоді й тигр почав сердитись: вишкірив зуби, почав бити хвостом.

А буйвол у цей час стояв на другому боці арени, схиливши голову, бив об землю копитами, глухо ревів і не відводив очей від тигра.

Нарешті, і тигр помітив його. Припавши до землі і ляскаючи себе хвостом по боках, він почав підкрадатися до буйвола збоку.

Наближався рішучий момент. Запанувала така тиша, ніби тут, крім звірів, більше нікого не було. Напружилися і «брати». Сусухунан мимохіть, несвідомо посунув своє крісло трохи вперед. Але навіть і в таку напружену мить резидент не забув про авторитет голландської влади: він настільки ж посунувся і з своїм кріслом.

Тигр підкрадався. Буйвол повертався за ним, весь час тримаючи напоготові свої роги. Ось уже тигр підготувався до останнього стрибка. Але буйвол випередив його і кинувся на нього перший.

Тигр зовсім не чекав цього і ледве встиг відскочити вбік.

Люди весело зареготали. Симпатії глядачів усе-таки були на боці буйвола.

— Молодець, кербау! Тримайся! Дай йому перцю! — заохочували буйвола з усіх боків.

Очі буйвола налилися кров'ю, з ніздрів ішла пара, навіть піна показалася з рота від напруження. Він уже сам збирався перейти в атаку. Тигр же, навпаки, ще більше зіщулився і відступав.

І ось раптом глядачі побачили тигра в повітрі. Він летів навскоси, прямо на шию буйволу. Але той мотнув головою і… допоміг тигру перелетіти на другий бік. З шиї було вирвано шмат шкіри, а тигр поранив об роги лапу.

Та зараз же з незвичайною прудкістю, ніби ще в повітрі, тигр повернувся назад і опинився в буйвола на шиї.

Сусухунан ще посунувся вперед, а за ним, не відводячи очей від сцени, і резидент…

Жахливе ревіння вихопилося з грудей буйвола.

Але за одну мить він упав на бік і придушив нижню половину тигрового тулуба до гратів.

Почувся хряск. Це потрощилися кістки тигра. Проте голова і передні лапи ще робили свою справу…

Буйвол закидав назад голову, щоб зачепити ворога рогом. Це йому погано вдавалося, але й тигр поступово слабшав і затихав.

Нарешті, тигр сконав. А буйвол хоч і був ще живий, та вже не встав…

— Дуже цікавий бій! — задоволено казав сусухунан резидентові, входячи у внутрішні покої. — Рідко трапляється, щоб обоє разом