Іван Керницький - Король стрільців

ми на то. Через одно отаке кострубате слово — цілий мітинґ чорти взяли.
ЯВА 7

П а р у б о к   (вбігає знадвору до кляси). Гей, люди, слухайте: до кооперативи привезли мило!!

О к л и к и   н а   с а л і.   Мило! Мило привезли!!

Решта людей і ціла президія (Колтун, Поперечний, Іван Пиріг, Параня Цебричок і Байстрюк — крім Пейсатого і Свиненка) кидаються стрімголов до дверей і одне наперед одного вибігають на двір.

ЯВА 8

Пейсатий і Свиненко самі.

П е й с а т и й   (вхопився за голову). Боже ти мой! Што за культура! Што за культура!?..

ЗАВІСА КОРОЛЬ СТРІЛЬЦІВ
Комедія

----------------------------------------------

Друкується за виданням:

Керницький Іван. Король стрільців: комедія наших днів в трьох діях. — Краків-Львів: Українське видавництво, 1943

----------------------------------------------

Дійові особи:

Б а с — директор фабрики батогів.

І р к а — його дочка, студентка.

П о е т — двадцятькількалітній парубок.

М а ґ і с т е р   М о л о д е ц ь к и й — власник «Гуцульської молочарні».

К л і щ и к — далекий родич Баса, «залізний медик».

Т і т к а   М е л а с я — вдова по священику.

А н н и ч к а — молода гуцулка.

С т а р и й   г у ц у л.

Ґ е н ь о   С к а к у н — футболіст.

С т а р ш и й   у р я д о в е ц ь.

Г у р т   с п о р т о в ц і в.

Подія відбувається за польських часів, в однім із містечок-курортів на Гуцульщині.

ПЕРША ДІЯ

Молочарня в стильовому гуцульському домику. Ліворуч помальований на біло прилавок. За прилавком — стіна з полицями, що на них розставлені пляшки з молоком, коробки з бринзою, сирки, кістки масла і т. п. Праворуч від прилавка стоять столики, застелені вишиваними скатертями, біля столиків — крісла. Крізь скляну чолову стіну сцени видно веранду, також заставлену столиками. При столиках — гості, літники. Приходять, сідають, п’ють молоко. З веранди ведуть головні двері на сцену. Зі сцени є ще другі двері — праворуч, за прилавком, що ведуть на вищий поверх. Здалеку, поза верандою, виступає чудова панорама гір, порослих лісом, майорить червоними дахами містечко-курорт. Початок літа, гарний, сонячний день перед полуднем.

ЯВА 1

М о л о д е ц ь к и й   (стоїть за прилавком, у білому халаті). То, кажеш, безвиглядна безвиглядність?..

П о е т   (сидить похнюплений при столику, над недопитим молоком). Так…

М о л о д е ц ь к и й.   А до редакцій ти не носив тих своїх поезій, не показував критикам, редакторам?

П о е т.   Та носив…

М о л о д е ц ь к и й.   Ну, і що?

П о е т.   Та нішо…

М о л о д е ц ь к и й.   Не хочуть друкувати?

П о е т.   Не хочуть.

М о л о д е ц ь к и й.   А що ж кажуть? Не маєш таланту, чи як?

П о е т.   Та ні… Кажуть, що талант маю, майже такий самий, як Шевченко, але друкувати цього не можна, бо все згори додолу було б сконфісковане.

М о л о д е ц ь к и й.   Мой, то ти страшна людина! Навіщо ж ти пишеш такі революційні речі?

П о е т.   Коли ж це все брехня, звичайнісінька брехня, розумієш? Я присягнути можу, що такий редактор навіть і не заглядав до моїх поезій; але де є найкращий спосіб збутись бідного автора? Сказати, що річ нецензурна, і тоді вже нема рекурсу.

М о л о д е ц ь к и й.   Ха-ха-ха… Справді добрий спосіб.

П о е т   (схвильований). А вже ті видавці, книгарі, це справжні нахаби. Ти знаєш, що мені сказав один директор видавництва; що ви мені, каже, морочите голову поезіями, лірикою? Навіщо то кому здалося? Ви мені, каже, напишіть добрий і дешевий підручник годівлі кріликів, або як гарбувати і виправляти шкіру, або, каже, зладьте новий оригінальний «Єгипетський сонник>>, бо тепер всякі ворожби дуже на часі і мають великим попит. Оце, каже, то розумію. Але — поезії? Лірика?.. Кому це потрібне? Хіба на макулятуру…

М о л о д е ц ь к и й.   Ну, що ж хочеш… Ти повинен із цього бути гордий: на макулятуру йдуть, звичайно, в нас архитвори світової літератури. От ще донедавна я пакував яйця в «Затоплений дзвін» у перекладі на українське, a Ібсенового «Пер Ґінта» в поетичному переспіві Миколи Голубця — ще отаку стирту маю в магазині.

П о е т.   Так, так, я знаю: все моє нещастя полягає в тому, що я один із живих українських поетів… Коли б я вже був небіжчик — не бійсь, мої акції зразу пішли б угору! Для померших — і пошана, і пієтизм, і панахиди, і похорони, і некрологи, померших передруковують, померших славословлять, вшановують річницями, академіями, а про живого — ні собака не гавкне. Ніхто ним не цікавиться: чи він живе, як живе, з чого живе, чи пише, що пише і як пише, це все усім байдуже. Всі дожидають тої хвилини, коли він, врешті, витягне копита. А тоді знову: панахиди, похорони, кадила, сльози, жалі… Ох, Боже Всемогучий, зроби так, щоб я по своїй смерті зміг ще прочитати свій власний некролог!.. Хай бодай з некрологу довідаюсь, що я був варт за життя…

ЯВА 2

А н н и ч к а   (вбігає з веранди). Пане Славцю, а дайте мені тих мідєників, бо не маю що панам видавати.

М о л о д е ц ь к и й   (відсуває шухляди, дає їй гроші). Маєш, бери скільки треба.

А н н и ч к а   (зиркає кокетливо на поета). А цей панич нічого не хоче?..

М о л о д е ц ь к и й   (випихає її з-за прилавка). Не хоче, не хоче. Йди вже, там же гості чекають.

Анничка, сміючись, вибігає.

ЯВА З