Курт Герварт Балль - Атомний вогонь над океаном

каюту, Кальман почав нишпорити по кишенях піджака, шукаючи лист, який йому передав Вонні. Лист від Барна. Дивно. Чого це Барн залишив листа в стюарда, і чому той передав його Вонні?

— А все-таки треба було б надіслати на «Ізабеллу» радіограму, — сказав Барн Кальман.

Барн і Стіпс хвилин п'ятнадцять обмірковували, що їм робити. Думали над тим, що відповість Вашінгтон на повідомлення з Москви, які вказівки передасть ПЕК на «Ізабеллу» і що зробить Джек Кальман, коли прочитає листа від сина. І ще, чи пощастить Хрісу здійснити його небезпечний намір?

Вони сиділи на пляжі і зважували всі можливості.

— Треба надіслати радіограму, — настійно повторив Барн.

— А ви знаєте довжину хвилі корабельної рації?

— Ні. Але радіограму можна передати через Гонолулу чи Нову Зеландію. Ви ж, певно, можете встановити зв’язок з якоюсь станцією.

— Операція «Ізабелла» провадиться таємно, — сказав Стіпс.

— Нам треба викрити цю прокляту таємницю, Джон. Тоді розгорнеться рух протесту.

— Дорогий друже, більша частина світу зараз спить. Не думаю, що опівночі можна вжити якихось державних заходів проти операції «Ізабелла». Крім того, такі заходи однаково спізнилися б. «Ураган» тим часом буде висаджено в повітря. Якби ми зараз звернулися з радіограмою до світової громадськості, нас віддали б до суду за зраду і викриття державних таємниць. Якщо ж ми завтра повідомимо світ про те, що тут відбулося, то вкладемо і свою частку в боротьбу проти атомної смерті. Тоді ніхто не зможе замовчати цю справу, бо в наших руках будуть докази.

— Виходить, ми повинні стати байдужими спостерігачами найжахливішого злочину, — з відчаєм вигукнув Барн. — Знову і знову загинуть люди. Оці, — він показав на жінок і дітей. — І Хріс, і ви, і я! А коли навіть пощастить нам урятуватися, Хріс усе одно загине!

— Ми не можемо нічого вдіяти, — сказав Стіпс, схиливши голову. — Ні повернути Хріса, ні стримати тих, хто сидить на «Ізабеллі». Не знаю, що ми можемо зробити отут, зараз. Але ж ви не хочете їхати з цього острова, і я теж змушений залишитися.

— Наше життя в руках мого батька, — вигукнув Барн. — Так чи інакше, я твердо заявляю: поки не припинять ці прокляті випробування, ноги моєї не буде в лабораторії.

— А до того часу?

— Я підтримуватиму Берда Магона. Треба знайти шляхи й заходи, щоб і в Штатах підняти людей проти…

Раптом він скрикнув і рвучко закрив руками очі. Довкола виникло сліпуче світло. Здавалося, Барн відчуває його всім тілом.

— Це контрольна бомба!

Бари подивився крізь пальці на море. Там, де стояв «Ураган», на якому перебував Хріс Браун, над краєм моря висіла червона вогненна куля штучного сонця, приблизно у п'ять разів більша за справжнє сонце.

Джон Стіпс надів чорні окуляри і почав знімати кіноапаратом.

— Хріс поїхав на вірну смерть! — гукнув він.

Але сильний удар грому заглушив його голос. Могутній звук розсипався, обізвався луною. Це був нечуваний по силі, жахливий грім, наче в одне з'єдналися незчисленні грози.

Потім настала тиша. Але яскраве сяйво залишилося. Воно так сліпило очі, що не видно було нічого.

— Це контрольна бомба! — знову крикнув Барн. — Вона мала вибухнути на висоті вісім тисяч метрів, але впала значно нижче і розірвалася десь за п'ятсот метрів над морем.

Сіро-жовтогарячий гриб піднімався вище до неба. Це було пекельне, сатанинське видовище. А коли згодом вибухне друга бомба, еквівалентна п'ятнадцяти мільйонам тонн вибухівки, тоді, певно, небесне склепіння розколеться навпіл. На острів обрушиться вогонь страшенної сили. В людей виникне враження, наче гине весь світ. Той вогонь поглине все: море, корабель, острів, людей, його, Стіпса, тубільців і Хріса… І Хріса? А де зараз Хріс? Що з ним?

Радіограми про події в Тихому океані, а також фотознімки передавалися по цілій системі літаючих релейних станцій на американський континент, де перед екранами сиділи спеціалісти з відповідних відомств у Міамі, Вашінгтоні, Лос-Анжелосі.

І. Ф. Стефсону вдалося прийняти цю передачу на екран телеприймача у службовій кімнаті Біт. Правда, для науковців і службовців атомного міста події на Ратакових островах не становили таємниці, але вони знали не все. Сенсація, яку ПЕК готувала для мільйонів людей, мала бути несподіванкою і для них.

У Мехіко-Занді минула третя година опівдні, а там, де проводився експеримент з новою конструкцією Кальмана, по той бік ста вісімдесятого градуса, почався новий день, була десята година ранку.

І. Ф. Стефсон і Біт бачили на екрані те, що за календарем сталося наступного дня. Біт запитала батька, чи не послати, бува, Еверету телеграму. Стефсон вагався, він висловив думку, що Барну, можливо, все-таки пощастило вплинути на батька.

— А якби і пощастило, — міркував Стефсон далі. — Вільсон і Брекдорп на це не звернуть ніякої уваги. Вони притиснуть Кальмана до стіни. На кораблі він їхній в'язень.

У цю мить почалася передача. На екрані замерехтіла маленька цяточка, схожа на корабель. Це гойдався на хвилях «Ураган». Але серед безмежного морського простору його важко було впізнати. «Отже, — подумав Стефсон, — Еверет, Вільсон і уряд не зважили на рішення Москви. Чогось іншого і чекати було важко. А обвинуватять в усьому Кальмана».

Раптом з гуркотом розчинилися важкі подвійні двері в кімнату Біт. На порозі стояв Мерлан Метіус, широкоплечий, важкий і надзвичайно збуджений. Він підійшов до Стефсона і Біт, зупинився перед телевізором і втупився в екран. На фоні зелено-блакитної води професор помітив маленький кораблик — «Ураган». Цю картину він бачив в уяві вже кілька днів, вона його невідступно переслідувала. І все-таки вчений сподівався, що випробування не буде проведено.

Метіус відкашлявся і глузливо засміявся.

— Отам, значить, розкриється велика таємниця «чистої» бомби містера Кальмана. Москва припиняє випробування, а ми… — махнув він сердито рукою. — Ми маємо вільну від радіації реакцію Кальмана! Ви були праві, І, Ф. — ваші передбачення підтвердилися. — Метіус кивнув на телевізор і важко сів у крісло.

Умостившись, професор одвернувся від екрана, глянув