Геза Гардоні - Зірки Егера

ангелів і старовинні церковні книги. Розбили й орган, його олов'яні труби відвезли на двох підводах у свій табір, щоб переплавити на кулі.

Срібні труби, золоті й срібні підсвічники вишуканої ручної роботи, вівтарні килимки, напрестольне покривало і церковну одіж одвезли на трьох підводах скарбникові султана. Чудові фрески й мозаїку храму забілили. З дзвіниці збили хрест, а на його місці тепер красувався позолочений мідний півмісяць.

Другого вересня в супроводі пашів султан верхи в'їхав у Буду. З ним були і його два сини.

Біля Сомбатських воріт його вже чекали аги у святковій одежі і під звуки сурми провели до храму.

Султан упав ниць посеред храму і подякував аллахові.

22

Четвертого вересня вервечка з сорока підвід, запряжених волами, виїхала з королівського замку і повернула на дунайський міст. Це королева переїздила на нове місце.

На подвір'ї замку стояли запряжені екіпажі, довкола них юрмилися вельможі. Вони теж готувалися до від'їзду. Тільки Вербеці залишався в Буді разом із своїм улюбленим офіцером Мекчеї.

Гергей помітив у гурті вельмож Фюр'єша.

— Гергею,— поблажливо мовив той,— ти що, не поїдеш з нами?

Гергей окинув його зневажливим поглядом.

— Прошу без панібратства, з полохливими кроликами я не братаюсь.

Рудий хлопець ладен був спалахнути. Але, зустрівши колючий погляд Мекчеї, він зніяковів і тільки знизав плечима.

Старий Цецеї, згорбившись, сидів на коні позаду гурту вельмож.

Гергей поклав руку на луку його сідла:

— Здрастуйте, батьку...

— Доброго дня, сину мій.

— Твоя милість теж їде?

— Я тільки до Хатвана.

— А як же Ева?

— Її забирає з собою королева. Пообідай сьогодні в нас: розрадь мою дружину.

— Чого ви відпускаєте Еву?

— Вербеці вмовив відпустити. Не переживай — наступного року ми повернемося, і з нами буде не одна тисяча...

Більше вони не розмовляли. Поява охоронців означала, що зараз вийде королева.

Вона вийшла у жалобному вбранні. Серед придворних дам була й Ева. Її плечі огортав легенький подорожній плащ з шовковим каптуром горіхового кольору. Каптур не був піднятий. Дівчина розглядалася довкола, наче шукала когось. Гергей протиснувся поміж вельмож і опинився поряд з нею.

— Ево!

— Ти з нами не їдеш?

— Я б поїхав,— сумно відповів Гергей,— та мій господар ще й досі не повернувся.

— А потім ви поїдете слідом за нами?

— Не знаю.

Обличчя дівчини враз засмутилося.

— Якщо ви не поїдете, коли ж я побачу тебе?

На очі юнакові набігли сльози.

Королева уже сіла в простору, обшиту шкірою карету з віконечками.

Віца простягла Гергеєві руку:

— Ти не забудеш мене? Правда?

Гергей хотів сказати: «Ні, Віцушко, ні, нізащо в світі не забуду»,— але він не міг вимовити й слова і тільки похитав головою.

23

Через десять днів султан теж вирушив у дорогу. Балінта Терека він віз закутого в кайдани, як свого раба.

Частина третя
Лев-в'язень
1

На березі річки Беретьо стояв вершник у синьому плащі і червоній шапці. Це був солдат королівського війська. Він помахав шапкою і, гукнувши через кущі верболозу: «Ого-го-го! Вода!», з'їхав з нагрітого сонцем грузького берега до води, зарослої калюжницею, яка пишно жовтіла.

Кінь зайшов по коліна в траву, під якою води було майже не видно, і витягнув шию, щоб напитися. Але пити не став. Підняв морду, і вода полилася назад через рот і ніздрі. Кінь форкнув і замотав головою.

— Що це з тобою? — пробурмотів солдат.— Ти чого