Інна Роміч - Любов у спадок

— Ах, ось ти де! — зненацька перервав її думки верескливий голос Мері.

Вона підняла голову. Сестричка стояла на верхньому сходовому майданчику й по-королівськи спиралася на поруччя. На ній була чудова сукня з темно-вишневого оксамиту, оздоблена чорним мереживом, яка надзвичайно пасувала до її волосся та блідої шкіри. Еріці негайно схотілося її гарненько відлупцювати.

— Ма, ходи-но сюди, — покликала Мері. — Помилуйся на ось це!

Неподалік спиною до них стояла Маргарет Макфергюс, ще й досі суворим голосом кидаючи останні розпорядження своїй камеристці Дженет. Тітонька озирнулася, швидко оглянула небогу, і її обличчя вражено витяглося.

Еріка ладна була згоріти від сорому. І це ж треба, щоб Мері побачила її саме зараз! Проклятуща коняка! Подумки бажаючи рудій кобилі та її власникові всіляких «благ», дівчина швидко збігла сходами та з винуватим виглядом зупинилася перед тітонькою.

— Я виконала ваше доручення, — заторохтіла вона, намагаючись не зважати на презирливі погляди, якими обдаровувала її Мері. — На кухні всього досить. Борошно є, Сід усе зробив, тільки печеня пригоріла…

Очі в Маргарет покруглішали.

— Печеня?! — злякано перепитала вона. — Який жах! Я сподіваюся, він придумає, як це залагодити… О, Боже мій, тебе що, скупали в болоті?! — відразу накинулась вона на небогу. — Я ж, здається, просила тебе мати пристойний вигляд перед нашими гостями.

Голос у тітоньки знову став суворим. Бідолашне серденько в Еріки завмерло від жаху. «Зараз вона мене прожене в мою кімнату. І я не побачу Річарда», — розпачливо подумала вона.

— Я мало не потрапила під копита, — насилу пролепетіла дівчина.

— Це не виправдання! — суворо заперечила Маргарет. — Ти негайно відмиєшся від цього болота й тільки по тому спустишся в залу. Як можна бути такою неуважною, щоб не бачити, як на тебе конем наїжджають? Де це сталося?

— Там, на подвір'ї, коли приїхали молоді лорди… — зовсім убитим голосом промовила Еріка.

Навіть скінчити своєї мови бідолашна не встигла, бо Маргарет раптом схопилася обома руками за щоки, й обличчя її осяяла радість.

— Чого ж ти мовчиш, дитя нерозумне! Таж це, напевне, мій Роберт приїхав, а я тут стою! Швидше, Мері, ходімо зустрічати його! А ти опоряджайся мерщій та спускайся. Надягни ту синю сукню, яку я тобі подарувала.

Останні слова господиня вигукувала вже на бігу. Тітонька забула про все та з несподіваною спритністю помчала сходами вниз.

— Та вона на городнє опудало схожа! — обурено волала вслід їй Мері. — Ма, невже вона вийде до гостей? Ма!

Кузина з досади тупнула ногою. Наостанок ще кинула на Еріку злостивий погляд і побігла доганяти матір. Еріка голосно зітхнула з полегшенням. Вийшло! Тепер мерщій до себе, поки тітонька справді не передумала, поки не довідалася про подробиці її зустрічі з конем…

— Дженет! — загукала вона, кидаючись услід за служницею. — У тебе є вода?

…За мить дівчина вихром злетіла нагору сходами та вдерлася в свою кімнатку. Внизу вже гомоніли гості, розсідаючись за святкові столи, а вона ще не була вдягнена. Еріка з відразою здерла з себе мокрий брудний одяг і пожбурила його в куток. Так, десь тут був гребінець. Вона сичала й тихенько підвивала, старанно розплутуючи мокре волосся. Трикляті пасма так розкошлалися, начебто вночі з ними брауні бавився.[39] За ці півроку обрізані поспіхом кучері встигли відрости трохи нижче пліч, і цієї довжини їм цілком вистачало, щоб заплутатися.

Нарешті їй вдалось упоратися з ними. Дівчина відкинула віко скрині та дбайливо дістала з нього охайно згорнуту сукню. М'яка вовна темно-синього кольору приємно лягла в руки, складки розправилися, й сукня в усій своїй пишноті ковзнула на ліжко. Звичайно, їй далеко було до вбрання Мері, чию сукню шили по останній «бургундській» моді, яка щойно входила у вжиток, — із високою талією, візерунком по широкому поясі та довгим шлейфом — і коштувала чималі гроші…

Еріка покрутила сукню, тримаючи її на витягнутих руках. У простоті теж є особлива принадність, філософськи вирішила вона. Натягла, задоволено зітхнула — сиділа сукня чудово. Донизу пелена розширювалася, спідниця спадала вільними складками майже до самої підлоги. Простий квадратний виріз відкривав високу шию, а вузькі рукави охоплювали руку до самого зап'ястя.

Дівчина навіть трішки пожалкувала, що не має жодної прикраси. Сюди пасував би широкий вишитий пояс із довгими китицями, що спускаються до самої підлоги… А втім, у неї ж є прикраса! Еріка кинулася до ліжка. Застромила руку під вовняний валик, який слугував їй за подушку, витягла загорнуте в ганчірку люстерко. Простромила його руків’я в петлю з тоненької шкіряної тасьми, з гордістю начепила на пояс. Ось тепер можна йти на свято.

Вона уявила, як Дік роззявить рота, коли побачить її в цьому вбранні. Тоді вже в нього таки не повернеться язик сказати, що вона брудна служниця!

Тож час іти. Еріка прискіпливо оглянула себе зусібіч і з завмиранням серця взялася за ручку дверей. Смикнула її і здивовано завмерла.

Двері виявилися замкненими.

На відміну від гостей Бархеда, які спали під гостинним дахом, Нолліс заночував там, де застала його темрява, — на купі сушняку просто в лісі. І не можна сказати, що це була найкраща ночівля в його житті. Втім, до такого