Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

спонукав російських націоналістів і націонал-більшовиків солідаризуватися з радянським режимом, а не опонувати йому[469]. Цьому сприяло те, що від середини 1930-х років радянська національна політика засвоїла уявлення царських часів щодо провідної ролі росіян у Євразії та історичного прагнення неросіян, особливо українців, до «возз’єднання» з Росією.

У 1970-х роках радянський економіст Валерій Ємельянов у нотатці, надісланій до центрального комітету КПРС та президії Верховної Ради СРСР, висловив шість безглуздих і ганебних тверджень:

• Сіонізм контролює економіку та медії Заходу.

• Всі народи світу є рабами євреїв.

• Євреї прагнуть добитися світового панування до 2000 року.

• Для досягнення цієї мети євреї використовуватимуть масонів.

• Головною єврейською підпільною організацією є «Бней Брит»[470].

• Правозахисна організація «Міжнародна амністія», групи дисидентів у СРСР, Рой Мєдвєдєв, Алєксандр Солженіцин і Андрєй Сахаров є агентами сіоністів та масонів.

Відтак Ємельянов висував дві пропозиції:

• Радянське керівництво має видавати праці антисіоністів Юрія Іванова (автора ганебного антисемітського трактату «Обережно: сіонізм!»), Володимира Бєґуна, Дмітрія Жукова та Євґєнія Євсєєва.

• Антисіонізм слід пропагувати у військовій пресі.

Радянський Союз упродовж трьох десятиліть, починаючи з 1950-х, а особливо від середини 1960-х до середини 1980-х років, провадив запеклу антисіоністську кампанію, зображаючи євреїв шовіністами та агресорами, які намагалися знищити та підкорити інших. Євреї буцімто мали на меті встановити своє панування над світом завдяки обману, корупції та масовим убивствам[471]. Подібні антисемітські постулати можна знайти і в російському націоналістичному «самвидаві», який високо цінував популяризацію антисіонізму радянським керівництвом. В українському націоналістичному «самвидаві» подібних текстів на підтримку антисемітизму не публікували. Натомість автори листівок, надрукованих 1979 року від імені «Російського визвольного руху», схвально писали про вплив антисіоністів у Політбюро ЦК КПРС[472].

Після вторгнення Ізраїлю до Лівану в 1982 році радянські пропагандисти заходилися активно пов’язувати сіонізм з фашизмом і нацизмом (цей мотив з’явився дещо раніше, принаймні в середині 1970-х, але тепер набув конкретніших обрисів). У квітні наступного року було створено «Антисіоністський комітет радянської громадськості», який, окрім засудження Ізраїлю та єврейської імміграції до нього, зосередився на викритті гаданого антисемітизму по той бік «залізної завіси»[473]. Комітет, зокрема, стверджував, що антисемітизм процвітає у США, особливо після приходу до влади Рональда Рейгана, натомість і натяку на нього немає в Радянському Союзі, де єврейська культура має всі умови для розвитку в Біробіджані — центрі Єврейської автономної області на Далекому Сході[474]. Подібне «обґрунтування» від зворотного спостерігається і сьогодні, коли авторитарна «антифашистська» російська держава підтримує та фінансує фашистські, расистські та неонацистські політичні сили[475].

«Антисіоністський комітет радянської громадськості» та Асоціація радянських юристів опублікували загальним накладом 150 тис. примірників «Білу книгу», покликану «розвінчати» ідеологію та практику «міжнародного сіонізму»[476]. Цю «Білу книгу» та інші приклади антисіонізму рішуче засудила американська Національна конференція для радянського єврейства[477], розцінивши їх як наклеп на єврейський народ, юдейську релігію та Державу Ізраїль. 302-сторінкова «Біла книга» включала п’ять тематичних блоків[478]:

• Жахіття, що очікують на євреїв, які емігрували з СРСР.

• Ідеологічний підрив СРСР сіоністами.

• Співпраця сіоністів із нацистами.

• Агресія Ізраїлю проти Лівану.

• Значне поширення антисемітизму в Америці.

На цьому етапі радянський