Володимир Селезньов - Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

я в те поры: если бы такой вышел приказ, что вместе с исчезновением какого-либо народа с лица земли немедленно должно было бы исчезнуть из Хрустального дворца все то, что тот народ выдумал, — наша матушка, Русь православная, провалиться бы могла в тартарары, и ни одного гвоздика, ни одной булавочки не потревожила бы, родная: все бы преспокойно осталось на своем месте, потому что даже самовар и лапти, и дуга, и кнут — эти наши знаменитые продукты — не нами выдуманы. Подобного опыта даже с Сандвичевскими островами произвести невозможно; тамошние жители какие-то лодки да копья изобрели: посетители заметили бы их отсутствие...”

Справді, внесок Росії у світовий технічний прогрес сильно перебільшений, а всі “геніальні” російські ідеї були просто запозичені.

Так, перший паровоз у 1814 році побудував англієць Дж. Стефенсон. Усі основні елементи його “парового візка” стали використовувати на інших прототипах, зокрема, коробчата топка, котел з димо-нагарними трубами, пристрої для створення штучної тяги відпрацьованою парою тощо. У 1829 році в Англії вже влаштовували перегони паровозів. І лише через п’ять років, в 1834 році, на одному з Нижньотаґілських заводів гірничозаводчика Дємідова, механіки М. і Ю. Чєрєпанови побудували свій перший паровоз. До речі, вони свій невдалий паровоз почали будувати після поїздки до Англії, де його вперше й побачили.

Літак, спроектований і побудований А. Можайским в останній чверті XIX століття, навіть не зміг відірватися від землі, зазнавши аварії при спробі зльоту. Перший у світі політ такого апарату відбувся 17 грудня 1903 року. Літак мав назву “Флаєр-1”, його сконструювали американці брати Райт.

1809 року англієць Деларю будує першу лампу, тілом розжарення якої була платинова спіраль. У 1838 році бельгієць Жобар винаходить вугільну лампу розжарювання. У 1854 році німецький винахідник Г. Ґьобель розробив першу “сучасну” лампу: обвуглену бамбукову нитку у вакуумній посудині. І лише 11 липня 1874 року російський інженер А. Лодиґін отримав патент на свою ниткову лампу. Як нитку розжарювання він використовував вугільний стрижень, уміщений у вакуумовану посудину. П. Яблочков розробив один із варіантів електричної вугільної дугової лампи.

Першою людиною, яка тримала в руках невеличкий прилад, що міг передавати електромагнітні сигнали на відстань, був німецький фізик Г. Герц, який відкрив електромагнітні хвилі. Потім англієць В. Крукс і серб Н. Тесла практично одночасно заявили, що на основі герцевих хвиль можна створити прилади телекомунікації, виходити в космос, передавати повідомлення на іншу сторону земної кулі. Н. Тесла ж винаходить антену, малює схему радіо. Єдине, що Н. Тесла не зміг зробити, — це знайти добрий приймач (він використовував дротове кільце). Зате це завдання вирішив француз Е. Бранлі, який запропонував як приймач трубочку з металевим порошком. Радіоприймач винайшов англієць О. Дж. Лодж. Перша успішна демонстрація радіотелеграфії була здійснена в Англії 14 серпня 1894 року. Про англійські досліди дізнався і А. Попов, який почав їх повторювати, збільшуючи підняття антени і потужність сигналу. В цьому й полягав увесь його винахід.

Загалом не тільки всі винаходи і техніка, а й уся наука прийшли в Росію з-за кордону. Першу академію наук заснував Пьотр I за зразком і подобою Académie des sciences у Франції і The Royal Society в Англії. Царський указ про заснування Петербурзької академії наук був затверджений сенатом 22 січня 1724 року. В Європі для неї були закуплені численні прилади та інструменти, а також запрошені провідні вчені. Перші 11 академіків Петербурзької академії були вихідцями з Європи, а всього у XVIII столітті зі 111 академіків іноземцями були 78 осіб.

Подібні приклади можна наводити й наводити. Зазвичай факти запозичення не заперечували, але й не афішували їх. Адже за радянської влади саме визнання західного пріоритету загрожувало ідеології: наміри-то були ні багато, ні мало — як перегнати загниваючий Захід в усьому. Природно, цього не вийшло. Тому брали західний виріб і робили точну копію. В умовах залізної завіси і закритих кордонів попит на контрафактну продукцію був гарантований.

П’ятирічку — за чотири роки

Після завершення громадянської війни і початку будівництва соціалізму керівництво Радянського Союзу висунуло першочерговим завданням відновлення і технічну модернізацію економіки. Проте вирішення цього надзавдання було неможливим без відновлення економічних зв’язків із Заходом. Цей процес почався в роки так званого НЕПу (1921–1927 рр.) залученням іноземних інвестицій за допомогою концесій, головно у видобувних галузях. Концесії припускали передачу західним компаніям в користування державної власності (земель, лісів, рудників, шахт, промислових об’єктів). Компанії, користуючись переданими багатствами, змушені були створювати для себе інфраструктуру і розвивати виробництво, соціальну сферу, впроваджувати супутні технології.

Однак цього було замало. Дореволюційного досвіду індустріального будівництва не вистачало. У 20-ті роки XX століття в СРСР зазнали фіаско перші проекти самостійного промислового будівництва. З ходу не був побудований Маґнітоґорский металургійний комбінат, провалилися проекти моторного заводу в Уфі, Чєлябінского тракторного заводу, Свірської ГЕС тощо.

Тому радянський уряд приступив до закупівлі західних технологій. Їх обмінювали на все, що можна: на зерно, хутро, продукти харчування, нафту, кольорові метали. Своєю чергою західні компанії в роки Великої депресії 1929–1933 років теж були зацікавлені в налагодженні економічних зв’язків із СРСР і погоджувалися на будь-які більш-менш вигідні угоди.

З огляду на це, в ході реалізації першого п’ятирічного плану 1929–1932 років у Радянському Союзі почали широко використовувати технічну допомогу західних компаній у проектуванні об’єктів і проведенні будівельних робіт. У другій п’ятирічці 1933–1937 років технічна допомога змінилася переважно закупівлями обладнання для розширення та модернізації побудованих підприємств, а також введенням у дію нових об’єктів.

Найбільші підприємства, поява яких пізніше була представлена кремлівською пропагандою як “великий подвиг” індустріалізації СРСР (ДніпроГЕС, Сталінґрадський тракторний завод, Маґнітоґорский металургійний комбінат, Ґорьківський автозавод), насправді, проектували і створювали за допомогою компаній США. Фактично, це були підприємства