Стівен Кінг - Мiстер Мерседес

У глибині душі він уже знає.

— Містере Ходжес? — Джером дивиться на нього трохи непевно.

— Що таке, Джероме?

— Коли ви працювали над справою Міського Центру, хіба ви не перевіряли версію СПД з копами, які займаються автокрадіжками? Я маю на увазі, що вони мусять знати про це. Це не нова тема. Мої друзі кажуть, що в цього є навіть власна назва: «вкрасти писк».

— Ми балакали з головним механіком автосалону «Мерседес», і він сказав нам, що там було використано ключ, — каже Ходжес. Навіть для його власних вух таке пояснення звучить слабенькою відмовкою. Гірше того: воно безпомічне. Що зробив головний механік — що вони всі тоді зробили — це погодились з тим, що було використано ключ. Ключ, забутий у замку запалювання безрозсудною пані, яка нікому з них не подобалася.

На юному обличчі Джерома грає химерна й недоречна для його віку цинічна усмішка.

— Є речі, містере Ходжес, про які люди, що працюють в автомобільному бізнесі, воліють не розводитися. Себто вони не те щоб брешуть, просто забороняють собі про це думати. Наприклад, про те, що подушки безпеки можуть врятувати вам життя, але також і ввігнати ваші ж окуляри вам в очі, осліпивши навіки. Великий відсоток перекидання у деяких моделей джипів. Або як легко вкрасти ваш СПД-сигнал. Але автокрадії мусять бути тямущими, правильно? Я хочу сказати, що вони саме мусять.

Отака брудна правда, якої Ходжес не знав. Мусив би, але не знав. Вони з Пітом майже безперервно перебували в полі, працюючи по дві зміни, залишаючи собі хіба що годин п’ять для нічного сну. Ще й паперова робота громадилася. Якщо й була службова записка від відділу автокрадіжок, вона й досі може лежати десь, у якійсь із тек по цій справі. Він не наважиться спитати про це в свого старого напарника, хоча усвідомлює, що, можливо, невдовзі буде змушений розповісти Піту все. Тобто якщо не зуміє розібратися з цим самотужки.

Тим часом усе треба знати Джерому. Бо парубок, якого дрочить Ходжес, таки божевільний.

Підбігає Барбара, уся спітніла й захекана.

— Джею, можна нам з Хільдою й Тонею подивитися «Звичайне шоу»[219]?

— Біжіть, дивіться, — каже Джером.

Розкинувши руки, вона обіймає його, притискаючись щока до щоки.

— А ти зробиш для нас млинці, мій дорогенький братику?

— Ні.

Вона розмикає обійми й відступає:

— Ти поганий. А ще лінивий.

— Чому б вам не сходити до «Зоні» та не купити там «Еґґо»[220]?

— Грошей нема, ось чому.

Джером засовує руку собі до кишені й потім вручає їй п’ятірку, заробивши цим нові обійми.

— Я все ще поганий?

— Ні, ти хороший! Найкращий з усіх на світі братів!

— Тобі не можна туди йти без своїх подружок, — каже Джером.

— І Оделла візьміть, — підказує Ходжес.

Барбара хихотить:

— Ми завжди беремо з собою Оделла.

Ходжес дивиться, як навскач віддаляються по доріжці у своїх однотипних маєчках дівчатка (теревенячи зі швидкістю миля за хвилину та передаючи одна одній поводок Оделла) з відчуттям глибокого занепокоєння. Йому б навряд чи вдалося заблокувати від небезпеки всю родину Робінсонів, але ці дівчатка такі болісно маленькі.

— Джероме? Якщо хтось спробує до них пристати, чи Оделл…

— Захистить їх? — У Джерома тепер серйозний вигляд. — Не шкодуючи свого життя, містере Х. Не шкодуючи свого життя. Що у вас на думці?

— Можу я й далі покладатися на твою розсудливість?

— Щебпаксар!

— Гаразд, я хочу багато чого тобі повідати. Але навзаєм ти мусиш пообіцяти, що відтепер зватимеш мене Біллом.

Джером зважує.

— Мені знадобиться якийсь час, щоб звикнути, але окей.

Ходжес розповідає йому майже все (пропускає те, де він провів останню ніч), час від часу зазираючи до свого блокнота. На той час, коли він закінчує, Барбара з подружками вже повертаються з «ҐоуМарта», перекидаючи одна одній з рук у руки коробку «Еґґо» і сміючись. Вони заходять у дім, щоб їсти свої ранкові смаколики перед телевізором.

Ходжес із Джеромом сидять на ґанку й балакають про привидів.

— 20 —

Еджмонт-авеню виглядом схожа на зону бойових дій, але тут, південніше шосе Лоубраяр, принаймні біла зона бойових дій, населена нащадками горян із Кентуккі й Теннесі, які мігрували сюди після Другої світової війни, щоб працювати на фабриках. Тепер ті фабрики позакривались і велику частину тутешнього населення становлять наркомани, які, після того як «оксі» став занадто дорогим, перейшли на коричневий смоляний героїн. Еджмонт рясніє барами, ломбардами та закладами, де обмінюють чеки на готівку, і всі вони наглухо закриті цього недільного ранку. Єдині два заклади, які працюють, це «Зоні» та той, звідки надійшов виклик, що його мусить зараз обслужити Брейді — пекарня Батула.

Брейді ставить машину просто перед пекарнею, де він зможе побачити, якщо хтось спробує вломитися в його кібер-патрульного «жука», і несе свій кейс усередину, між добрі запахи. Копчений за прилавком сперечається з якимсь клієнтом, котрий розмахує карткою «Віза», показуючи на написане на картонці оголошення: ТІЛЬКИ ГОТІВКА, ПОКИ НЕ ВІДРЕМОНТУЮТЬ КОМП’ЮТЕР.

Комп’ютер цього «пакіноса» захворів на жахливий ступор екрана. Не перестаючи кожні тридцять секунд моніторити свого «жука», Брейді грає «Ступор-екранне бугі», яке виконується одночасним натисканням клавішів alt, ctrl, del. Відтак відкривається вікно «Диспетчера завдань» і Брейді відразу бачить, що тією, яка не відповідає, наразі позначена програма Explorer.

— Погано? — питається стривожено пакінос. — Прошу, скажіть мені, що не зовсім погано.

Якогось іншого дня Брейді посмикав би за цю ниточку, не тому що такі клієнти, як цей Батул, дають чайові — вони не дають, — а щоб побачити, як він потіє, зливаючи з себе кілька додаткових крапель «Кріско»[221]. Не сьогодні. Він взявся за цей виклик, аби лиш зникнути з крамниці та з торговельного центру, тож йому хочеться виконати роботу якомога швидше.

— Нє, міст’ре Батул, усе схвачено, — каже він. Виділяє ЗАВЕРШИТИ ПРОЦЕС і перезавантажує комп’ютер пакіноса. За хвильку касова програма знову в дії, разом з усіма чотирма іконками кредитних карток.

— Ви геній! — скрикує Батул. Якусь жахливу мить Брейді боїться, що цей напахчений парфумами сучий син кинеться зараз його обнімати.

— 21 —

Полишаючи Горянський Рай, Брейді скеровує машину на північ, у бік аеропорту. У торговельному центрі «Березовий Пагорб» є «Домашнє депо»[222], де він