Зигмунд Фрейд - Вступ до психоаналізу

class="p1">А тепер перейдімо до другого результату нашого аналізу, і його нам нема жодної потреби обмежувати потім. Ми вже знаємо, що наша перша пацієнтка вдавалася до безглуздих нав’язливих дій, а згодом пригадала інтимні життєві подробиці, пов’язані з тими діями; далі ми розглянули зв’язок між нав’язливими діями й тими спогадами і, спираючись на нього, з’ясували мету нав’язливих дій. Але ми зовсім знехтували чинник, що заслуговує на нашу повну увагу. Поки пацієнтка виконує свої нав’язливі дії, вона й нітрохи не здогадується, що вони пов’язані з пережитими в минулому подіями. Цей зв’язок прихований від неї, вона цілком щира, кажучи, буцім не знає, що спонукає її виконувати ті дії. Та під впливом лікування раптом усвідомлює той зв’язок і може розповісти про нього. Але вона ще не знає про намір, задля якого виконує свої нав’язливі дії, намір, що полягає в тому, аби виправити прикрий фрагмент минувшини і піднести в своїх очах на вищий рівень любого їй чоловіка. Потрібно чимало зусиль і часу, перше ніж жінка збагне і зможе мені розповісти, що такий мотив сам по собі може бути рушійною силою нав’язливих дій.

Зв’язок зі сценою після нещасливої весільної ночі й ніжні почуття хворої до чоловіка становлять те, що ми називаємо «значенням» нав’язливої дії. Та, поки жінка виконує нав’язливі дії, це значення невідоме їй, вона не знає ні «звідки», ні «навіщо» своїх учинків. Отже, в ній відбуваються психічні процеси, наслідком яких є нав’язливі дії; пацієнтка психічно цілком нормально сприймає цей результат, але до її свідомості не проникає жодного натяку про психічні пе­редумови такого наслідку. Отже, вона поводиться як загіпнотизований пацієнт, якому Бернгайм повелів розкрити парасольку через п’ять хвилин після того, як той прокинеться в палаті; прокинувшись, хворий виконав цей наказ, але ніяк не міг пояснити своїх дій. Таку саму ситуацію ми уявляли собі, говорячи про існування неусвідомлених психічних процесів. Ми можемо кинути виклик усім у світі: нехай спробують пояснити ці речі більш правильним науковим способом; якщо їм пощастить у цьому, ми радо зречемося припущення, ніби існують неусвідомлені душевні процеси. А доти ми твердо триматимемось цього припущення і, байдуже стенувши плечима, відкидаємо як незбагненні твердження, буцімто з погляду науки неусвідомлене не має за собою ніякої реальності, буцімто це лише паліативне пояснення, une faҫon de parler. Добра ж та нереальність, що витворює такі реальні й відчутні нав’язливі дії!

По суті, те саме ми спостерігаємо і в другої пацієнтки. Вона виробила заборону, щоб подушка не торкалася бильця ліжка, і мусила тій забороні коритись, але не знала, звідки заборона походить, що вона означає і яким мотивам завдячує свою силу. Чи пацієнтка надумає ставитись до заборони байдуже, чи опиратиметься їй, чи гніватиметься на неї — це все ніяк не вплине на її виконання. Їй слід коритись, і пацієнтка марно запитує себе чому. Через те слід визнати, що в симптомах неврозу нав’язливих станів, в уявленнях та імпульсах, які виникають невідомо звідки і які неприступні для всіх тих впливів, що звичайно діють на нормальне психічне життя, тож навіть у хворого з’являється враження, ніби це всемогутні гості з якогось чужого світу, несмертельні істоти, занурені у вир смертних справ, — отже, тут ми вбачаємо ясну вказівку на існування осібної сфери психічної діяльності, відокремленої від усіх інших сфер. Від цих симптомів ми вже непомильно переходимо до переконання, що в психіці існує неусвідомлене, і саме тому клінічна психіатрія, що визнає тільки психологію свідомості, не може дати собі з ними ніякої ради, а лише таврує їх як ознаки своєрідної дегенерації. Звичайно, нав’язливі ідеї та імпульси самі по собі не є неусвідомлені, нав’язливі дії теж сприймаються свідомістю хворого. Вони не стали б симптомами, якби не могли проникати в свідомість. Але психічні передумови, існування яких ми висновуємо з аналізу, взаємозв’язки, які ми з’ясовуємо завдяки тлумаченню, — неусвідомлені, принаймні доти, доки ми через аналіз не допоможемо пацієнтам усвідомити їх.

А тепер зважте, що факти, з’ясовані в цих обох випадках, підтверджуються при будь-яких симптомах усіх невротичних захворювань, що значення симптому завжди і всюди лишається невідомим для хворого і аналіз раз у раз виявляє, що ці симптоми — наслідок неусвідомлених процесів, які, проте, завдяки розмаїтим сприятливим умовам можна обернути в усвідомлені, і тоді ви збагнете, що в психоаналізі ми не можемо обійтися без неусвідомлених психічних ідей і вже звикли оперувати ними так, немов і справді сприймаємо їх чуттями. Можливо, ви ще зрозумієте, які неспроможні виробити в цьому питанні свою думку всі ті, хто знає неусвідомлене лише як певне уявлення, хто ніколи нічого не аналізував, не тлумачив сновидь, не шукав значення і наміру невротичних симптомів. Щоб іще раз підтвердити наш шлях, я нагадаю: той факт, що з допомогою аналітичного тлумачення можна з’ясувати значення невротичного симптому, є незаперечним доказом існування — або, якщо вам більше до вподоби, необхідності припустити існування — неусвідомлених психічних процесів.

Але й це ще не все. Завдяки другому Броєровому відкриттю, яке видається мені навіть важливішим за перше і яке він зробив цілком самостійно, ми ще більше дізнаємося про зв’язок між неусвідомленим і невротичними симптомами. Не тільки саме значення симптому завжди неусвідомлене: симптом може існувати тільки тому, що є неусвідомлені процеси, які він таким чином заступає. Ви скоро зрозумієте, що я маю на увазі. Разом із Броєром я хочу заявити: щоразу, стикаючись із якимсь симптомом, можна виснувати, що в хворого є певні неусвідомлені процеси, в яких і полягає значення симптому. Але, щоб той або той симптом міг виявитись, його значення має лишатись неусвідомленим. З усвідомлених процесів симптоми не будуються; тільки-но щось неусвідомлене стає усвідомленим, симптом має щезнути. Тут ви зразу помічаєте, як відкривається шлях до терапії, бачите спосіб позбутися симптомів. Ступивши на цей шлях, Броєр і справді вилікував свою істеричну пацієнтку, тобто звільнив її від симптомів; він винайшов техніку, при застосуванні якої неусвідомлені процеси, що містили значення симптомів, стали усвідомленими, і симптоми щезли.

Броєрове відкриття — результат не роздумів, а напрочуд щасливих спостережень, зроблених із допомогою пацієнта. А тепер нам аж ніяк не слід сушити собі голову і намагатися зрозуміти це твердження, спираючись на щось інше, вже знайоме, — ви повинні сприйняти його як новий основоположний факт, із допомогою якого з’ясується чимало іншого. Тож дозвольте мені ще раз пояснити це все, але вже іншими словами.

Симптоми утворюються як замінник чогось іншого, що лишається прихованим. За нормальних умов певні психічні процеси заходять у своєму розвитку так далеко, що людина нарешті усвідомлює їх. А коли такого не стається, перервані процеси, що натрапили на якусь перешкоду і мають лишатися неусвідомленими, спричиняють симптом. Отже, відбувається ніби своєрідна заміна; коли нам пощастить повести цей процес у зворотному напрямі, ми досягнемо мети в лікуванні невротичних симптомів.

Броєрове відкриття ще й досі становить основу психоаналітичної терапії. Твердження, що симптоми щезають, коли їхні неусвідомлені передумови зробити свідомими, покріп­лене всіма наступними дослідженнями, хоча, спробувавши запровадити його в практику, лікар зіткнеться з найдивовижнішими і найнесподіванішими труднощами. Суть нашої терапії полягає в перетворенні неусвідомленого в усвідомлене, і вона ефективна тільки тією мірою, якою здатна здійснювати це перетворення.

А тепер нам треба на хвилинку відхилитись, щоб ви не дійшли небезпечної думки, уявляючи