Ганна Едуардівна Єрмановська - Археологiя. Дитяча енциклопедія

Перша козацька фортеця, так званий «городок Вишневецького», була побудована в середині XVI століття десь в районі о. Хортиця (нині територія м. Запоріжжя).

Пізніше, протягом другої половини XVI – початку XVIII століття, було збудовано сім січей, які змінювали одна одну. Січі Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, або Стара, і Покровська, або Нова, знаходилися на правому березі Дніпра в районі так званого Великого Лугу (нині Нікопольський район Дніпропетровської області). Дві інші були розташовані на території сучасної Херсонської області: Кам’янська – трохи вище по Дніпру від райцентру Борислав; Олешківська – на околиці райцентру Цюрупинська. Січ звичайно існувала кілька десятиліть, потім її переносили на нове місце. Робилося це з різних причин: або через те, що січ було зруйновано ворогом, або ж вибір нового місця диктувався стратегічними і політичними міркуваннями самих козаків.

Кожна січ являла собою укріплення, обнесене ровом і валом з частоколом на ньому та баштами з вікнами для гармат. Висота валів сягала понад 10 м. На центральній площі січі стояли церква, будівлі старшини, пушкарня, а навколо – понад 30 куренів, в яких мешкали козаки. Курені (назва умовна) являли собою довгі приземкуваті споруди завдовжки кілька десятків метрів з двосхилою стріхою і маленькими вікнами. У зимовий час курені опалювали кахляними печами. В такому курені могло мешкати від кількох десятків до 150 чоловік. Інколи всередині січі високою стіною обносили найбільш укріплену її частину, своєрідний дитинець. Було тут також передмістя, де жили крамарі, ремісники. Деякі з січей, наприклад Покровська, мали до 12–13 тис. населення.

Хортицький замок Дмитра Вишневецького (середина XVI ст.)

Для спорудження січі обиралися зручні місця на узбережжі Дніпра, де в затоках і протоках ріки стояв козацький флот. Останній складався з різних типів річкових і морських суден. Найбільш відомими є козацькі дуби, або чайки. Вони були 20 м завдовжки і 3–4 м завширшки, могли вміщувати до 50–70 козаків, військове спорядження, запас води і харчів. Чайка за допомогою весел (20–30 пар) або вітрила могла рухатися і вперед, і назад: корми тут не було, стерна прикріплювали на обох її кінцях. Для стійкості на воді уздовж обох бортів прив’язували снопи очерету. Рештки таких козацьких човнів виявлено під час підводних археологічних досліджень на Дніпрі.

Запорізькі січі і паланки

Січі: Хортицька (1); Токмаківська (2); Базавлуцька (3); Микитинська (4); Чортомлицька (5); Покровська (6); Кам’янська (7); Олешківська (8). Паланки: Бугогардівська (9); Кодацька (10); Протовчанська (11); Орільська (12); Самарська (13); Інгульська (14); Кальміуська (15); Прогноївська (16)

Озброєння чайки, крім особистої зброї кожного козака (дві рушниці, порох, кулі) складалося з кількох невеликих гармат-фальконетів. На чайках козаки сміливо вирушали в морські походи, під час яких вступали в бій з турецькими галерами і майже завжди виходили переможцями. Час від часу козацькі чайки, перетнувши Чорне море, з’являлися біля турецьких берегів; робили набіги.

Поблизу кожної січі знаходився козацький цвинтар. Інколи на цих місцях і до наших днів збереглися кам’яні хрести з написами. Один з таких хрестів стоїть, наприклад, над могилою кошового отамана К. Гордієнка на кладовищі Кам’янської Січі. Збереглася стела з хрестом, що стояла над могилою славного отамана Івана Сірка в с. Капулівці Дніпропетровської області. У зв’язку з ерозією берега в районі Чортомлицької Січі останки І. Сірка перенесено в безпечне місце.

Усі січі Великого Лугу нині затоплені водами Каховського водоймища. Від Олешківської Січі, що потрапила в зону забудови, лишилася тільки невелика її частина. Найповніше збереглася Кам’янська Січ біля с. Республіканець Береславського району Херсонської області, але її територія з одного боку підмивається Каховським водоймищем, а з другого – руйнується приватними садибами.

Січ була центром так званих козацьких вольностей, що охоплювали майже всю степову територію України. Землі цих вольностей поділялись на окремі райони – паланки. Центри паланок також мали земляні укріплення. В межах паланок козаки будували хутори, які звалися зимівниками, поступово виникали села. Вздовж кордону з територіями татарських кочовищ споруджували редути і так звані фігури з землянкою біля них. Кожен редут мав ряд будов – казарму, стайні тощо. Фігури являли собою дерев’яні вежі, на яких цілодобово стояв дозор. У разі появи татар дозорці запалювали заготовлені заздалегідь просмолені бочки і клоччя, дим і полум’я від яких було далеко видно, сповіщаючи населення про наближення небезпеки. Такі редути і фігури ланцюжком тяглися вздовж Дніпра від Береслава до гирла р. Орелі.

Запорозька Січ. З малюнку Боплана XVІІ століття

Від укріплень паланок, редутів і фігур до наших днів мало що збереглося. У кількох місцях вдалося виявити і дослідити рештки землянок, що споруджувалися поблизу сигнальних веж (наприклад, біля с. Чкалове Запорізької області).

Цікавим зразком пам’яток козацьких часів є так звані майдани, або розриті могили. В майдани козаки перетворювали стародавні кургани, у центрі яких споруджували велику лійкоподібну заглибину з виходом від неї на поле. По обидва боки від цього ходу зводили кільцеподібні невисокі вали-підвищення. Під час розкопок там знаходять рештки землянок, пічищ тощо. На майданах вимивали і випарювали з чорнозему селітру, яка йшла на виготовлення пороху.

План Покровської Січі (1738 р.): внутрішній кіш – цитадель (1); ретраншемент (додаткове укріплення) (2); зовнішній кіш (3)

Історико-археологічними пам’ятками слід вважати і всі полкові міста Гетьманщини – Київ, Ніжин, Чернігів, Лубни, Миргород, Прилуки, Полтаву та ін. Міста Переяслав, Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів та деякі інші певний час були столицями Гетьманської України. Донині збереглися будови тих часів, зокрема церкви: Миколаївська в Глухові, Трьохсвятительська в с. Лемеші на Чернігівщині, Покровська в с. Сулимівка Бориспільського району на Київщині, будинок полковника Лизогуба в Чернігові.

Оборонні замки-фортеці

На Правобережній Україні виявлено замки-фортеці козацьких часів, у яких знайшло своє матеріальне втілення героїчне минуле населення Поділля і Волині XIV–XVII століть, які є