Ганна Едуардівна Єрмановська - Археологiя. Дитяча енциклопедія

з районів проживання кривичів, радимичів, дреговичів. Змішаний склад населення, як свідчать поховальні пам’ятки, особливо добре простежується у великих містах. Загалом матеріали могильників засвідчують переважання місцевого східнослов’янського населення.

Давньоруські міста

Київська Русь що об’єднала всі східнослов’янські землі, стала однією з наймогутніших ранньофеодальних держав Європи. Економічною основою її була феодальна власність на землю. Значного розвитку досягли землеробство, ремесла, торгівля та культура. Важливими осередками ремесел, торгівлі, культури стали міста. У давніх літописах до середини XIII століття на Русі згадується 414 міст. Давньоруське місто було досить складним утворенням. Тут розвивалися ремесла і торгівля, знаходилися двори феодалів, функціонували церкви та монастирі. Такі великі міські осередки, як Київ, Чернігів, Переяслав, Галич, Володимир-Волинський, Новгород-Сіверський, Смоленськ, Суздаль, Ростов, Туров, Рязань, Новгород, Полоцьк, посідали провідне місце в економічному, політичному і культурному житті давньої Русі.

Київ

Перша літописна згадка про місто належить до 862 року. Під записом 882 року йдеться про об’єднання Новгорода і Києва і створення єдиної держави – Київська Русь. Сучасна археологічна наука відносить початок історії міста Києва до кінця V століття н. е.

Фрагмент макета «Стародавній Київ». Худ. Д. Мазюкевт

Дослідження провадяться у всіх історичних частинах міста. Вони пов’язані з новобудовами. Зокрема, у зв’язку із спорудженням однієї з ліній київського метрополітену археологи відкрили на території Подолу залишки двоповерхових дерев’яних будинків і внесли багато нового у вивчення типології міського житла стародавнього Києва.

Територію Києва та його околиць почали заселяти ще за часів кам’яного віку. Тут проживали люди в добу неоліту, міді та бронзи, але початок історії Києва як міста сучасні дослідники пов’язують зі старожитностями середини І тисячоліття н. е. Саме в кінці V – на початку VI століття н. е. на Замковій горі було поселення. В культурному шарі із типовим глиняним посудом знайдено візантійські монети Анастасія (498–518 рр.), Юстініана І (527–566 рр.). Матеріали середини І тисячоліття н. е. виявлено і в районі Старокиївської гори, а також на горах Дитинці, Щекавиці, на Подолі. Аналіз археологічних матеріалів показав, що з кінця V століття н. е. починається історія Києва спочатку як невеличкого містечка. У IX-Х століттях воно перетворюється на ядро давньоруського Києва. Заснування Києва пов’язують з князем Києм (Б. О. Рибаков). Протягом IX-Х століть територія Києва охоплює гори Старокиївську, Замкову, Лису, Щекавицю, Дитинець, Кудрявець і Поділ. У різних частинах міста виявлено скарби херсонесько-візантійських монет, арабські диргеми VIII–IX століть, що засвідчує широкі торговельні зв’язки Києва. У IX – Х століттях на Старокиївській горі знаходився дитинець, посад розташовувався на Подолі, Лисій горі, Щекавиці, Кудрявці та в інших районах.

Центральною частиною міста часів Володимира Святославича була Старокиївська гора, де розміщувалися князівські будинки і перша кам’яна храмова споруда кінця Х століття – Десятинна церква. Площа дитинця Х – початку XI століття становила 10 га. У першій половині XI століття, за часів Ярослава Мудрого, укріплена територія київського дитинця значно розширюється. «Місто Ярослава» мало троє в’їзних воріт. Найважливіше значення з усіх мали Золоті ворота. Вони були споруджені з бутового круглого каміння та плінфи, скріплених цем’янкою. Реставровані сьогодні Золоті ворота мають вигляд великої арки-проїзду понад 6 м завширшки. Над аркою воріт були сторожовий майданчик і Благовіщенська церква. У центральній частині «міста Ярослава» було споруджено в 1037 році Софійський собор. З деякими добудовами пізнішого часу він зберігся до наших днів. У другій половині XI століття забудовується Михайлівська гора (верхня частина нинішньої Володимирської гірки). Археологи вважають, що цей район в XI–XIII століттях також мав свою систему фортифікації. В’їзні ворота знаходилися десь поблизу Михайлівського Золотоверхого собору.

В XI–XIII століттях більша частина київського посаду локалізується на Подолі. До посадських районів Києва XI–XIII століть належать також Замкова гора, Дитинець, Щекавиця. У цей же час навколо Києва існували приміські слободи, села, князівські двори й монастирі: княже село Предславино над р. Либідь, Кирилівський монастир на північній околиці міста, княже село Берестове на південній околиці і Печерський монастир поблизу нього, замок Всеволода Ярославича і Видубицький монастир.

Нині на території Києва відкрито понад 200 давніх жител і господарських споруд. Садиби розміщувалися вздовж вулиць та провулків, які частково існують і сьогодні. Житла представлені наземними зрубними і заглибленими в землю спорудами стовпової конструкції. У верхній частині міста зрубні будови майже не простежуються, хоч вони там у давнину були. Це пов’язано із зневодненою структурою грунту, в якому дерево не зберігається. На території Подолу дослідженнями встановлена масова система зрубної дерев’яної масової житлової забудови. Будинки були одно– і двоповерхові. Планування і їхні конструктивні особливості нагадують житла Новгорода, інших міст північно-західних районів Русі.

Великого розмаху набуло в Києві кам’яне будівництво. Залишки князівських споруд відкрито на території Володимирового та Ярославового міста. Відкрито також залишки фундаментів світської громадської кам’яної будівлі – ротонди XII–XIII століть і храму кінця XII – початку XIII століття. П. П. Толочко констатує, що в Києві відкрито понад 40 кам’яних будівель часів Київської Русі.

В історії розвитку стародавнього Києва простежується три головні етапи: перший – кінець V–VIII століть, другий – IX – Х століття, третій – XI–XIII ст. Перший період характеризується виходом Києва на одне з провідних місць у східнослов’янському світі, на другому етапі місто стає центром держави східних слов’ян, на третьому етапі Київ досягає свого найвищого економічного і культурного розвитку.

Стародавні київські поховання були розташовані на території Верхнього міста, а також на Кирилівських висотах. Поряд з численними рядовими похованнями при київських могильниках досліджено також поховання феодальної знаті, їх виявлено в дерев’яних зрубних спорудах на Старокиївській горі і в районі Кирилівської гори. Ці поховання містили вироби із золота й срібла, рештки дорогого одягу, дорогу зброю та арабські диргеми.

Археологічні пам’ятки козацьких часів

Серед старожитностей України важливе місце посідають пам’ятки, пов’язані з діяльністю українського козацтва XVI–XVIII століть. Відомі вони на Середньому Подніпров’ї і Лівобережжі в межах так званої Гетьманщини, на Слобідській Україні (нині Харківщина і Сумщина), на Волині і Поділлі, а також на землях козацьких вольностей Запорозької Січі, що охоплювали Пониззя Дніпра та степову частину України загалом. З поселень археолого-архітектурний науковий інтерес становлять фортеці, зокрема знамениті запорозькі січі, міста і села, де жили і діяли козаки, монументальні споруди світського і релігійного характеру, поховання, місця боїв тощо.

Запорозькі січі

Важливими історико-археологічними пам’ятками українського козацтва є запорозькі січі низового Дніпра.