Володимир Миколайович Войнович - Малиновий пелікан

країни поголовно, крім окремих особливо відданих державі індивідуумів, було посаджено на сувору дієту. Все це, ясна річ, супроводжувалося пропагандою. По телебаченню та іншими засобами масової інформації. Для того, щоб все-таки пом’якшити реакцію і викликати революцію, якусь таку бархатну чи суконну, чи якусь таку взагалі-то не надто жорстоку, ми народ підготували, щоб він звірствував, але не занадто, щоб була революція, а не бунт бездумний і нещадний, і тому провели велику роботу, пояснили людям, що це для їх же користі, показали їм по телебаченню товстих американців, які обжираються гамбургами і попкорном, запропонували всім користуватися широкою сіткою дієтичного харчування «Їмо потроху», розкидану по всій країні відомими братами-режисерами. Коротше кажучи, народ потроху пошумів, але потім заспокоївся і, зрештою, знайшов задоволення в невпинному похуданні. Було досягнуто велику користь для народного господарства країни. Було збережено величезну кількість їжі і життів тварин: свиней і м’ясних корів. Значна частина зекономленого продовольства була направлена на експорт, що благотворно позначилося на державному бюджеті, збільшивши особисті доходи чиновників, що його розкрадали. Революційним настроям зазвичай сприяє контраст між доходами народних представників і самим народом. Тому я збільшив утричі зарплати депутатів і чиновників вищого рангу, а заодно звільнив їх від обов’язку носіння дзьобів, щоб на випадок революції і необхідності ховатися вони могли видавати себе за простих людей. Останнім указом вони були невдоволені, бо бути схожими на простих людей, доки нема революції, не бажали.

Потім я запровадив іще різні новації. Наприклад, дозволяти вільний продаж наркотиків і відмінити вікові обмеження для споживачів алкоголю, маючи на увазі, що в стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння народ буває більше схильний до дій руйнівного характеру. Думаючи про залучення до революційного протесту якомога більше народу, я не забув про людей нетрадиційної сексуальної орієнтації, серед яких виявилося дуже багато злих супротивників існуючого ладу. Щоб розізлити їх іще більше, уберегти від їхнього впливу підростаюче покоління і спрямувати їх у традиційне русло, я видав указ про створення сітки спеціальних кінотеатрів, де дітям, розпочинаючи з підліткового віку, з виховною метою повинні показувати порнографічні фільми, які демонструють всі принади традиційних стосунків різностатевих партнерів.

Однак через короткий час мені довелося признати, що всі мої укази ні до чого не привели. Довелося знову збирати Державну думу разом з Державною радою.

– Ну, що, – кажу їм, – хлопці, щось я не бачу ніякої революції. Ви чи просто працюєте абияк, чи свідомо саботуєте мої вказівки. Не знаю, куди дивляться наші силові відомства.

І тут просто перед собою бачу: сидить оце такий повновидий, мордатий суб’єкт у генерал-поліцейській формі, що явно жодної дієти не дотримується, щоки на погонах лежать, скільки там зірок, не видно. Однак сидить, слухає уважно.

– Ви, – кажу, – дядя, ким будете?

– Дозвольте доповісти, міністр внутрішніх справ Попльовкін.

– Ось ви то, Попльовкін, мені й потрібні.

– До ваших послуг, – каже, – Ваше Вашество, Іван Іванович. Накажете заарештувати Думу? – запитав він і простяг руку до пістолета, що висів на заду.

– Це було б добре, – зупинив я його. – Але якщо всю Думу заарештувати, народ буде такий вдоволений, що жодної революції від нього ще років сімдесят не діждеш. А ось ваше відомство, що воно зробило для того, щоб викликати народне невдоволення?

Замислився.

– Ну, загалом, дещо робимо. Є досягнення в напрямку порушень прав людини.

– Доповідайте, які саме. Наприклад, даїшники ваші хабарі беруть?

– Так точно, беруть.

– Як раніше?

– Краще.

– Краще – це більше чи менше?

– Більше.

– А чому більше? Їм же нещодавно зарплату підвищили.

– Тому більше, Ваше Превоссіятельство, через підвищення уровня свойого добробуту з малими хабарами не бажають маратися.

– Так же ж покарання посилили.

– А це теж причина. Націнка на ризик. Тому що, ну як же, ну ось раніше було, дав водій інспектору сто рублів, ну, нема в його більше, ну, інспектор, він теж людина, війде у положеніє, візьме сто рублів, теж стануть у пригоді, і ніякого ризику. А тепер всі такі продвинуті, у них і відеореєстратор включено, і скриті камери десь у ґудзику, і купюри мічені. Е-е, тепер не то що раніше, тепер…

– Значить ось що, – перебив я його, – так більше продовжуватися не може. Ситуацію з хабарями слід переламати. Зрозуміло?

– Так точно. Незрозуміло.

– Що вам незрозуміло?

– Незрозуміло, в яку сторону переламати. В сторону збільшення чи зменшення?

– У сторону обнуління. Повного. Щоб жодних хабарів не було взагалі. Зрозуміло?

– Так точно, незрозуміло.

– Що вам незрозуміло?

– Я дуже як би ізвіняюсь, але я так зрозумів, що ваша геніальна ідея і наша скромна задача полягають у тім, що ми повинні визвати незадоволення народу і тому я допускаю хабарі у великих размірах. Но якщо не брати хабарі – це ж народ обрадує.

Я від душі зітхнув, якщо так можна висловитися.

– Ех, – кажу, – ось що значить поліцейський розум. Мислите примітивно, в лоб, в особливій ментальності нашого народу не тямите. У нас народ не любить тих, хто хабарі бере, але тих, хто не бере, ненавидить. Той, хто бере, як і той, хто п’є, це своя, зрозуміла, російська людина. З нею можна домовитися. А той, хто не бере, звір. Він і так звір, а ще більше звіріє від того, що не бере. Чим і викликає народну ненависть. Що ви ще робите, щоб викликати народну ненависть?

– Багато чого. Ось з приводу питущих якраз. Не далі, як учора, п’яний майор Жигалов на «лексусі», якого він купив на свою зарплату, задавив на автобусній остановці шість чоловік. Що – мало?

– Ну, ні, для одного заїзду непогано. Це просто як у боулінгу збити відразу шість кеглів одним шаром. Непогано. Головне, щоб слідчі потім доказали, що збиті усі шість були п’яні і самі полізли під «лексус». Ну, ще які найоригінальніші способи роздратування населення?

– Наприклад, проводимо незаконні затримання, застосовуємо недозволені методи ведення дізнання.

– Незаконні – це що? Катування, чи як?

– Так точно.

– Які саме?

– Та самі, як кажуть, стандартні.

– А конкретно?

– Ну, конкретно вони бувають різні. Магазин, ласточка, дзвінок Перодеру, світло в кінці тунелю.

– І як вони виглядають?

– По-разному. Магазин – це коли вам… тобто, не вам, а комусь натягують на голову поліетиленовий пакет і ви… тобто, ізвіняюсь, не ви, а він от удушення утрачає свідомість. Ласточка – коли руки ззаду прив’язують до ніг, дзвінок Перодеру – це катування током через старий телефонний апарат, такий, знаєте, з ручками. Його крутять, і чим швидше, тим сильніше ток. Дуже добре діє.

– Так, – сказав я. – А світло в кінці тунелю?

– Ну, це самий надійний спосіб. Проктологічний.