Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

Пара секунд на загоювання ран простими чарами, і Мартіолус відправив вогняний згусток у наступного спектра. Але той ухилився, і в безжальному магічному вогні згорів паладин.

Один з магів закричав і схопився за голову. Тварина під ним захвилювалась і, збрикнувши, різко звернула вбік, проклавши собі шлях у туман через розгублених від несподіванки людей.

Ірілатус бачив спектрів. Всі інквізитори їх бачили. Як би вони самі це не заперечували, але всі святі воїни мали магічний талант. Саме його єдиним дозволеним проявом була священна лють. А хто своєчасно не демонстрував магічного таланту — залишався ченцем під крилом отця-настоятеля.

Тому можна було не приховувати спостерігання за переміщенням спектрів і тим, як вони витягують сили з чарівників.

Один з них виник нізвідки прямо перед отцем-інквізитором. Ірілатус пам'ятав цього спектра, адже особисто замучив того мага — смужку за смужкою знімав його шкіру, після чого зцілював поранення заклинаннями. Колишній некромант відчув на язиці легку гіркоту непроханих спогадів. 

Він не забув про тінь огиди в очах Шаддаера, коли похвалився тому бездоганним проведенням цього ритуалу, складного та виснажливого навіть для досвідчених кширр-тассів. 

Тоді молодий Ірілатассар і зрозумів, наскільки слабкий його Повелитель, і яким лихом для Шалластхадара це може обернутися в майбутньому.

Забувшись, отець-інквізитор кинув у спектра прокляття сповільнення, а коли той набув осяжної форми для удару — відскочив убік та штовхнув нежить до найближчого інквізитора. Ірілатусу вже було байдуже на те, чи побачить хтось з імперців його магію. Опинившись біля самої межі захисного купола, він оступився — священна лють схлинула, її місце посіла ненависна нудотна слабкість.

Пролунав передсмертний крик ще одного мага.

Отця-інквізитора поглинув туман. А в ньому його підхопили нелюдськи сильні тендітні руки.