Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— Я? — хмикнула Клавдія. — Ні, що ти, моя дівчинко, — сказала вона, обережно торкаючись обличчя Віри долонями, щоб витерти сльози. 

— Він не заслуговує на таку, як я…це правда. 

— Що? — всміхнулася Клавдія, — Ти що, повірила в ось цю всю дурню, яку я говорила? — реготала, — Це він не вартий тебе! 

— Ні, — шепотіла Віра, закриваючи вуха, — Ти граєшся зі мною, ти, — говорила сама з собою, на що Кладія лиш мовчки повернулася в крісло, — Ти завжди це робила…ніби я твоя іграшка!

— Це ти стала іграшкою! Ти сама! Глянь на себе…я тебе не впізнаю! Де твоя стійкість, холоднокровність? знову ридаєш, як мала дитина, через що..через якусь каблучку,  яка навіть не золота? — сміялася Клавдія, поки її “іграшка” плакала, — Роби, що хочеш. Але знай, що однаково повернешся до мене, Віро! Цей урок зробить тебе сильнішою, і ти все зрозумієш сама. 

###